Ми пройшли в носову частину, на півбак судна.
— Ось він, — показав Євмен на велетенську котушку.
Нижче підшкіперської й малярки в просторому відсіку трюму стояла прикріплена металевими лапами до палуби височезна, із крутими боками в"юшка. На ній було намотано понад десять кілометрів троса.
— Кінець його пропускається через клюз — і в океан, — пояснив Євмен. — Батометри на ньому можна майнати на будь-яку глибину. А ще, в разі потреби, ставати на якір.
— Трос замість якірного ланцюга? — не повірив я.
— Так, — не без гордощів підтвердив Євмен. — Ми навіть над Маріанською западиною стояли. А там, ти знаєш, які глибини.[34]
— Малярка у вас така мала, що меншою й бути не можна, — критично оглянув я тісний застінок, де стояли бідони з мастилом.
— Що ж тут вдієш, — розвів руками Євмен. — Одержимо нове судно, тоді вже буде простір. А я до того часу, може, закінчу морехідку, штурманом стану.
Кілька приступок по стрімкому трапу — і ми знову на палубі.
Було надвечір"я. Сонце хилилося до обрію. Край неба на заході, як завжди, полум"янів, і скільки не дивись, він захоплює й полонить.
Ото ми й стояли в замилуванні, зіпершись на обвід фальшборту.
Сонце, згасаючи, проклало по хвилях гойдливу, мов трап, доріжку — золотаву, вогненно-червону, ніби виковану з латуні.
Євмен мовив:
— Який прекрасний океан і острови у ньому! Аж не віриться, що все це наяву і я, селюк, бачу його вочевидь. Знаєш, мені дехто докоряв: поміняв, мовляв, необачний, степ на море.
Я посміхнувся:
— Виходить, ми з тобою одного поля ягоди. Я теж душею прикипів до моря і теж витерпів подібні докори.
— Але ж ми, сини землі, не байдикуємо тут. Трудимося та ще й як!
— Вірно, — погодивсь я. — А, до речі, в цих водах, — перевів я мову на інше, — пролягали колись шляхи першопрохідців.
— Знаю, — відповів Євмен. — Капітан наш, Віктор Тимофійович, читав нам недавно лекцію про відкриття росіян на Тихому океані.
— І про Коцебу згадував?
ebooksa