— Аякже. Про його плавання на «Рюрике» й «Предприятии» в тутешніх водах. То, виявляється, він, Коцебу, першим і відкрив чимало островів з Маршаллового архіпелагу?
— Ну, звичайно. Чого тут дивуватися! Наші співвітчизники бували скрізь.
І я заходився розповідати Євмену про експедицію Отто Євстафійовича в Мікронезію. Бо ж мені (я про це вже згадував) пощастило прочитати дорожні нотатки Коцебу — фоліант, що його кілька місяців тому дав мені штурман Шарашкін.
«Як все на світі повторюється, дарма, що минають десятиліття й цілі століття», — подумав я, слухаючи пісню, яку завів хтось на кормі.
Пісня була про берізоньку, що в полі стояла.
Кілька високих, сильних голосів підхопили мелодію.
— Сумують хлопці за рідним берегом, — пояснив Євмен. — Ну, та нічого — скоро прийдемо. І тобі «поталанило», — кинув він погляд на мою ногу. — На сорок п"ять діб раніше, ніж «Вихор», будеш з нами дома.
Я не знав, радіти чи печалитись. Адже не для того я вирушив у рейс, щоб шукати нагоди швидше вернутися назад. Звичайно, про повернення в рідний порт кожен із нас мріє постійно. Але мріяти — одне, а… Та хіба ж я винуватий, що все так трапилося!
— Поглянь, поглянь! — закричав Євмен, показуючи ліворуч.
Вдалині, між гребенями щербатих хвиль, з яких вітер зривав піну, сірим полиском зблиснув плавник.
— Акула! — додав мій товариш. — І, мабуть, велетенська.
Але тієї ж миті плавник зник з очей. Потім з"явився знову.
«…Тулуб крупної голубої акули плавно гойдався, — пригадались мені слова, що їх написав син знаменитого капітана Кусто — Філіп Кусто, з яким я, до речі, зустрічався в Кенії, де тоді стояло «Каліпсо».[35] — Форми її тіла довершені, та мене раптом охопив жах: акула здатна лише нищити! Убивство — ось реальна функція цієї ідеальної форми, цього велетенського могутнього хвоста. Від усвідомлення цього все зачарування відразу зникло».
Вголос я лише сказав:
— Якщо це не голуба, то менша, сіра акула, яка, між іншим, набагато кровожерливіша, ніж гігантська, голуба або біла.
— У тому, що акули ведуть себе агресивно й хижо в гармонійно створеному середовищі, є закономірність, — настроєний на філософський лад, мовив Євмен. — І вона криється, по-моєму, ось де: акули прагнуть над усім живим верховодити.
— Ти їм приписуєш властивості розумних істот, — заперечив я. — А справа набагато простіша: жадоба набити шлунок і все. Тобто інтереси тельбухів визначають поведінку.
— Цілком вірно! — погодився Євмен. — Але чесним шляхом, так би мовити, свої шлункові запити не вдовольниш. Треба верховодити. А хто верховодить, тому завжди дістається жирніший шмат. Це знають або ж інстинктивно відчувають усі хижаки.
Вітер бив тепер у ліву вилицю,[36] і судно, хоч як, мабуть, старався стерновий утримати його на заданому курсі, пручалося, збочуючи вправо.
Сонце торкнулося води, хвилі ніби повищали, зіп"явшись навшпиньки.