Ще раз-другий серед них ми бачили, як виткнувся дивний темно-сірий плавник. Потім зник…
— Акули відстали, — мовив Євмен. — Ходімо, — узяв він мене за руку.
Пізніше я не раз подумки вертатимуся до цієї фатальної миті, запитуватиму себе: що ж трапилося? Чому потонув «Гідролог»?
Ми з Євменом пройшли з півбака до корми, де хлопці, усівшись на трюм, співали пісню.
Я встиг ще подумати про те, що пісня, її срібнодзвонна мелодія невидимою ниттю завжди єднає наші серця з рідним берегом.
І раптом прогримів страшний вибух, а судно, підкинуте ним, ніби плюхнулось на щось тверде. Палубу накренило. Всі, хто на ній стояв, опинилися ліворуч, біля фальшборту. Знизу, одна за одною, підступали високі хвилі. Над водою клубочився дим; густий пар, вирвавшись із машинного відсіку, огорнув судно пеленою. Кожен із нас ніби опинився в паровій.
— Що трапилося?! — злякано перепитували ми один одного.
— Не знаю…
— Не розумію…
Хлопці стояли бліді мов смерть. З Євменової руки, вище ліктя, сочилася кров. Од вдару об пілерс[37] у мене боліла щока й скроня — обличчя було розсічене, і на губах я відчув солоний присмак крові.
Знову навіщось подумав, згадавши слова Філіпа Кусто: «Убивство — ось реальна функція цієї ідеальної форми…»
Капітан, штурмани кинулися вниз, у машинне відділення. За ними побіг і дехто з матросів.
«Гідролог», навалившись на лівий борт, помітно осів.
Тепер на палубу висипали всі учасники експедиції. Всі… якщо не брати до уваги тих, кого вже не було в живих.
З машинного відділення в розпачі вибіг помічник механіка:
— Вахта загинула! — сказав він і по-дитячому голосно заплакав.
— Нас торпедовано, — кинув схвильовано боцман, пробігаючи палубою. — За мною, хлопці, до підшкіперської. Заведемо пластир під днище.
Матроси побігли за боцманом. Я пошкунделяв теж.
— Вибух справді схожий був на розрив торпеди, — озвався літній матрос.
— Так ось воно що за плавник бачили ми вдалині,— заявив Євмен. — Виходить, то була башта підводного човна!
ebooksa