— Це ж для справи. Як треба — то й «хайль Гітлер» крикнеш, — зауважила вона.
— Розумію, все розумію, — відповів Готовцев. — Але ось люди, наші, радянські люди, що живуть тут, не можуть цього зрозуміти, і пояснити їм цього не можна. Для них Готовцев — фашистський прихвостень, лакуза. Ярлик лакузи причеплять, ї буде він на шиї до самої могили теліпатися.
— Це вже занадто, — заперечила Юля. — Настане час, і все з"ясується.
— Гм… — посміхнувся Готовцев. — А як же все це з"ясується? Не так-то й просто, як вам здається. Адже людей не десяток і не сотня. Ціле місто. Ну добре прийдуть наші. Що ви накажете робити мені й Степану? Ходити по дворах і звітувати перед кожним, що ми, мовляв, ось які, а не такі, як ви думали?. Чи виступити на мітингу? Чи надрукувати наше фото в газетах? Га? Он воно яка річ, голубко… І думати про це важко.
Туманова мовчала, не знаючи, що відповісти.
— А взагалі, буде видно. — І Готовцев підвівся. — Горювати нічого. Не це головне. Ви їсти хочете?
— Не відмовлюся. З ранку в роті, крім морозива, ще й рісочки не було.
— Чого ж ви мовчите! — з докором промовив Готовцев. — Зараз я вам закручу таке порціонне, що слинка потече!
Він вийшов.
Юля помацала рукою ліжко і подумала: «Не такий чорт страшний, як його малюють».
Чорноп"ятов і Калюжний сиділи в цю пору в котельній на тапчані один біля одного.
— Ти розумієш мене? — промовив Чорноп"ятов.
— І розумію, і ні, — відказав Калюжний, супроводжуючи свої слова глибоким зітханням. — Мені ясно, що в нашому становищі все може статися, ми ж не в жмурки граємось. І тут я з тобою згоден. Але що мене запідозрили…
— Ну, а якщо? — перепинив його Чорноп"ятов.
— Кепсько. Тоді — кепсько.
— От про це я й кажу, — промовив Чорноп"ятов і обняв друга. — Я сам у це не вірю, Митрофане Федоровичу, розумієш — не вірю. Та що з цього?
Калюжний мовчав. Настала пауза, а потім знову заговорив Чорноп"ятов.
— Не будемо ворожити на пальцях. Краще вживемо заходів. Давай домовимося так: ти припиняєш зустрічі з своїми хлопцями. Зрозумів? Тимчасово. І попередь кожного із своєї групи, щоб вони по черзі стежили за тобою і твоїм домом. Адже нам важливо з"ясувати, стежать за тобою чи ні. Якщо ні, то нам плювати на все. Значить, ми помилились, і справа не в тобі. Зрозумів?
Калюжний кивнув. З таким заходом він був згоден.
— Нам вистачить для цього день-два, — провадив далі Чорноп"ятов. — Якими б обережними гітлерівці не були, стежачи за тобою, хлопці однаково їх «наколють». Не завтра, то післязавтра. А ти, щоб спантеличити їх, якомога більше вештайся серед людей, до яких ми не маємо ніякого відношення, розмовляй, завітай у гості до кого-небудь…
ebooksa