Щохвилини озираючись, перебігаючи з одного боку вулиці на другий, Готовцев добрався до свого провулка. Хмара вже висіла над містом і немовби стала. Довга ламана блискавка прорізала небо, освітила на мить все навколо, і так загриміло, що у Готовцева забриніло у вухах. Він побіг провулком, шмигнув у прохідний двір, і раптом перед ним, наче з-під землі, виросли дві постаті.
— Хто? — скрикнув Готовцев і шарахнувся вбік.
— Свої, Даниле, без паніки, — заспокоїв його знайомий голос Заболотного.
— Степан? — з острахом запитав Готовцев, підступаючи ближче і зазираючи в обличчя.
— Він і є, — спокійно відповів той.
— А це хто? — передчуваючи біду, запитав Готовцев, приглядаючись до супутника Заболотного.
— Теж свій, — незворушно мовив Степан. — Веди нас до себе… Ми з вечора чекаємо тебе і вже набридли Клавці. Вона спати лягла.
— А що сталося? — спитав Готовцев стурбовано.
— Нічого особливого… Треба ніч пересидіти в тебе. Нас троє.
Готовцев оглянувся.
— Що ж, ходімо, — знехотя погодився він і повів двох через прохідний двір до невеликого будинку з ґаночком, що стояв поряд з напівзруйнованим гуртожитком колишнього сільськогосподарського технікуму. Зашумів дощ — лапатий, рясний.
Біля самого ґанку, тримаючи напоготові ключ від дверей, Готовцев побачив третього. Він одійшов від темної стіни і приєднався до них.
Готовцев довго не міг попасти ключем у замкову щілину, так тремтіли в нього руки та нарешті відімкнув.
Першим до хати зайшов Заболотний.
На початку третьої непритомну Туманову привезли в тюрму. Двоє конвоїрів витягли її з арештантської машини і, підхопивши на руки, внесли в коридор.
— Хух! — видихнув один з конвоїрів. — Начебто й невелика пташка, а важка.
— Надворі дощ? — запитав черговий.
— Такий періщить… — відповів конвоїр і, глянувши на нерухому Туманову, зауважив: — Чого доброго, богові душу віддасть. Чудасія, та й годі! Як туди везли, все води просила, а зараз…
Черговий глянув на арештовану. Вона лежала на боку, витягши одну руку, і ніби спала. Спраглі уста її були трохи розтулені. Попід очима лежали густі сині смуги. Сукня, просякнута кров"ю, прилипла до спини.
Черговий попрямував до пожежного крана, зняв брезентовий рукав, витяг його, задер кінець догори і відкрутив вентиль. Вода ринула під стелю. Черговий спрямував сильний струмінь прямо в обличчя арештованої, і вона вмить очуняла. Вода заливала рот, ніс, очі. Дівчина намагалася змінити позу, звелася на руку, але безжальний черговий зайшов з другого боку і робив далі свою справу. Струмінь знову звалив її.
ebooksa