— Він і тебе може виказати…
— Я думав про це, — признався Заболотний. — Та вже б краще мене…
— Не кажи дурниць! — перервав його Чорноп"ятов. Заболотний похнюпився.
— Думав я і ось над чим: чому він раніше мене не виказав? Йому б це нічого не коштувало. Значить, невигідно…
— Не розумію, — зауважив Чорноп"ятов.
— Може, я не так сказав, — виправився Заболотний, — але мені здається, що йому нецікаво було виказувати мене одного. Він хотів дізнатися, хто стоїть за моєю спиною.
— Він твій шуряк?
— Еге, він жонатий на моїй рідній сестрі.
— Гм!.. Цікаво, як вона поставиться до того, що Готовцев — зрадник.
— Клавдія задушить його своїми руками! — страшенно хвилюючись, промовив Заболотний: — За це я ручуся головою. Дозвольте мені поговорити з нею, і ви переконаєтеся…
— Стривай, Стьопо… підожди… Давай обдумаємо все з усіх боків.
Об одинадцятій годині вечора закрита тюремна машина привезла Туманову в гестапо.
В кабінеті Штауфера, крім нього і гестапівця в цивільному, був хазяїн кафе Ціглер. Туманова збагнула, що її викликали сюди для очної ставки.
Її посадили на те місце, що й ранком.
— Цей чоловік вам, звичайно, теж незнайомий? — запитав її Штауфер, не приховуючи іронії.
— Ви вгадали, — відповіла розвідниця.
Ціглер обурився. Він не сподівався такого нахабства.
Ляснувши себе по стегнах, товстун докірливо похитав головою.
— А ви її добре запам"ятали? — запитав Штауфер.
— Звичайно, я б упізнав її серед тисячі! — запевняв Ціглер.
ebooksa