Безумці

Італієць на землі, а осторонь так само спокійно стоїть Абст.

— Встаньте! — каже він.

Пелла неквапливо підводиться. Він сильно забився, у нього тече кров із рук, розтрощено види цю.

— Одначе ви наполегливі… — Абст задумливо дивиться на італійця. — Ну, хай буде по-вашому. Ви просите нагодувати людей? Гаразд. Я намагався порозумітися з вами…

Підводиться Гарріта.

— Послухайте, ви! Ваші пройдисвіти самі жерли, як свині, а нас годували впроголодь. Так було спочатку, нам тоді ще давали таку-сяку їжу. Останні два дні про нас взагалі забули. В мене від голоду буркотить в череві, у хлопців теж. Вони в такому стані, що не погребували б, мабуть, падлом на зразок вашої персони.

Гарріта лютує. Ось-ось він повторить помилку свого командира — із скутими руками кинеться на Абста. А той спокійний. Здається, навіть задоволений, що так розгнівав полоненого.

— Що ж, вашому апетитові можна позаздрити… — Абст обертається до Вальтера. — Як справи на камбузі?

— Обід буде через дві години, шеф.

— Дві години, це довго. Наші гості не можуть чекати. Як же бути?.. — Абст наче розмірковує. — Ось що, йдіть і принесіть консервів — чотири бляшанки свинини з квасолею і чотири великих сухарі. Для лейтенанта візьміть щось делікатніше. Скажімо, кухоль кави з мого термоса й бісквіти — теж з мого запасу. Ви зрозуміли?

— Так, шеф.

— Консерви беріть найсвіжіші — з зеленою етикеткою. Вам зрозуміло?

— Зрозуміло, шеф. — Радист перезирається з Абстом. — Усе зрозумів.

— Ну й чудово. А там і обід скоро. Йдіть.

Конвоїр зникає в тунелі.

Абст звертається до італійців.

— Сподіваюсь, ви задоволені?

— Просто щасливі! — крізь зуби цідить Пелла. На майданчику запала мовчанка.

Минає кілька хвилин.

І ось повертається Вальтер. Він несе тацю, на якій кухоль кави, купка бісквітів і консерви — бляшанки вже розкрито, поряд з кожною лежать сухар та ложка.