— Можна роздати, шеф?
— Звичайно. — Абст широким жестом показує на бранців.
Вальтер передає каву і бісквіт лейтенантові, потім обходить його супутників.
Італійці беруть консерви. Лейтенант Пелла чекає, поставивши кухля на камінь. І тільки впевнившись, що всі одержали порцію, ковтнув кави.
А німці спостерігають.
В круглих Вальтерових очах гостра цікавість. Він подався вперед, витягнув шию, мне комір светра. Глюк спокійніший: стоїть, поклавши руки на автомат.
Абст, сидячи на розкладній табуретці, постукує пальцем по коліну, немов відлічує секунди.
Це от-от станеться. Але минає час, і нічого незвичайного не відбувається. Люди жадібно їдять. Лейтенант, покінчивши з бісквітом, п"є каву.
Гарріта підвівся, йде до нього, подає бляшанку.
— Командире, — пропонує він, — тут зовсім небагато, візьміть, прошу. Дуже смачно!
Вальтер робить мимовільний рух — немов хоче втрутитись. Абст зупиняє його малопомітним жестом, і радист лишається на місці.
Пелла відмовляється від частини сержантової порції. Постоявши, Гарріта повертається туди, де сидів, і дожовує останній шматок.
— Глюк, перепишіть людей! — наказує Абст.
— Єсть, шеф. — Рудий виймає блокнот, бере олівець, по черзі опитує італійців, занотовуючи їхні імена та військові звання.
Так минає ще чверть години.
І ось з чотирма полоненими щось сталося. Тільки-но вони нахилялись один до одного, перемовлялися, навіть пересміхались — експансивність не залишає жителів півдня ні за яких обставин. Тепер італійці немов куняють з розплющеними очима.
Переміну, що відбулася з солдатами, помітив їх командир. Спочатку він тільки здивований. Але минає час, і лейтенант непокоїться.
— Підійдіть до мене, сержант Гарріта! — кличе він.
Той повільно обертається. На його обличчя лягла тінь — зусилля думки. Та через секунду обличчя знову нерухоме. Сержант зітхає і одвертається.
— Гарріта! — повторює командир.