— Спробуємо.
Паганель під’їхав до патагонця й заговорив до нього по-іспанському. Географові довелось не раз уривати мову — чи то слів йому бракувало, чи з термінами і зворотами мав клопіт, а до того ж, певно, важко пояснити не-освіченій людині невідомі їй поняття й речі. Кумедно було дивитись на Паганеля: він вимахував руками, роззявляв рота, щоб чіткіше вимовляти, метушився й розпинався, піт струмочками збігав йому з чола. Коли слів бракувало, він пояснював на мигах. Бідолаха навіть зійшов з коня і накреслив на піску карти, де позначив меридіани й паралелі, обидва океани і навіть шлях на Кармен. Ще ніколи жодний викладач не потрапляв у таку скруту. Талькав спокійно стежив за всіма рухами географа, але не можна було збагнути, розуміє він що чи ні. Лекція географа тривала понад тридцять хвилин. Урешті він закінчив, витер спітніле чоло й глянув на патагонця.
— Він зрозумів? — спитав Гленарван.
— Зараз побачимо, — відповів Паганель. — Але коли він не втямив, удруге пояснювати відмовляюсь.
Талькав не рухався. Він стояв мовчки, втупивши очі в креслення на піску, що його потроху здувало вітром.
— Ну що? — спитав Паганель.
Талькав, здавалось, не чув. Паганелеві уже впала у вічі іронічна посмішка майора, і, боронячи свою честь, він почав був з новим завзяттям пояснювати далі, аж раптом патагонець зупинив його порухом руки.
— Ви шукаєте бранця? — спитав він.
— Так, — відповів Паганель.
— І шукаєте його саме на шляху, котрий простягся від сонця, що заходить, до сонця, що сходить? — казав далі Талькав, удаючись до властивої індіанцям образної мови, аби визначити напрямок з заходу на схід.
— Достеменно так.
— І це ваш бог доручив хвилям великого моря таємницю полоненого?
— Так, сам бог.
— То хай збудеться його воля, — урочисто мовив Талькав, — ми підемо на схід і, якщо потрібно буде, дійдемо аж до сонця!
Паганель, у захваті від свого учня, негайно переклав своїм товаришам відповідь індіянина.
— Який тямущий народ! — вигукнув він. — Певен, що а двох десятків селян моєї країни дев’ятнадцятеро анічогісінько не добрали б з моїх пояснень.
Гленарван попросив Паганеля спитати патагонця, чи не чув він чого про чужинців, що потрапили в полон до індіанців пампи. Паганель передав питання й очікував відповіді.
— Начебто й чув, — проказав Талькав.
Тільки-но ці слова було перекладено англійською мовою, як семеро мандрівників оточили Талькава, запитуючи його жадібними очима.
Схвильований Паганель, насилу знаходячи потрібні слова, став далі розпитувати Талькава, а очі його, втуплені в поважне обличчя патагонця, здавалось, прагнули прочитати на ньому відповідь перше, ніж вона злетить з його уст.