— Ти, Васи, поглєдай.
— Добре.
І Василь обіцяв поглядати й товаришеві своєму сказав Палієвому, а помимо того одної ночі Воротило спинився на мить, ніби по своїй нужді,— і тільки його й бачили.
У себе дома опришки не дали би далеко втекти, але тут, на чужині, де вже там було думати про погоню. Тут би самим під погоню не потрапити.
Ся втеча ще більше затривожила хлопців.
— Це йкас біда була…
— Ік наш отаман кожному довірєє…
— Може ровту на нас наслати.
— Ци би не вернути д"хаті?
Олекса суворо поглянув на легінів.
— Я не спераю. Котрий хоче — най іде собі д"хаті. Але йкби ви всі пішли, то бих самий ішов, а йшов уперед.
Хлопці замовкли і вже більше не протестували. Очевидно, завжди і в усіх випадках отаман зробить так, як сам вважає за ліпше.
Нарешті прийшли. Залягли в околицях Бучача. Мокрина заявила, що вона піде вивідати все, що треба: чи пан дома, чи ставить варту й взагалі розглянутися по ситуації.
— А йк тебе там спіймають?
— Мене? Ні.
Вона сказала тільки тих два слова, але твердо. Вже її не піймають, ні… І вивідати, що треба, вона таки вивідає…
Так і сталося. Ходила цілий день. Під вечір вернула з відповіддю на всі можливі запити.
Опришкам не подобалася конструкція подільських сіл. Гуцулія звикла, що в селі хата від хати на звук людського голосу, а тут ліпляться одна около одної. Це лякало легінів.
— Ту й зайти тєшко. Нім добіжиш — сто люда тебе вздрут.
— А у пана шє, відев, кутюг сила.
ebooksa