Потім узяв за руку Мокрину. Підвів.
Пан глянув.
— Мокрина, — не то сказав, не то прохникав…
— То ти людей катував? То ти по шість годин буком бив людину, єк…
— Шипітку Якова, — підказує Мокрина.
— То ти місєць карав людей та й давав по двацік і п"єть буків щодвічі на днину, єк…
— Щупака Тодора та Демчука Йвана…
— То ти бив людей до смерті, єк…
— Грифеля Яська.
— Пане Довбуше…
Злотніцький хотів надати своєму голосові мужності й навіть діловитості, але не міг; голос зривався й пищав.
— Пане Довбуше… Беріть мої гроші, беріть усі мої цінності, я вам сам усе вкажу — тільки не мучте мене.
— А ти, як тебе просили не мучити — ти слухав?
— Я більше не буду. Я дам вам велику клятву, що більше не буду.
— А житє тим вернеш, шо єс позабивав?
— Я їм життя не верну, але я забезпечу їх родини. Я відпущу їх на волю… Я всіх своїх підданих пущу на волю — лиш пустіть на волю і ви мене. Беріть мої маєтки… все…
— Не по маєтки твої прийшов-сми суда, а по твою душу — аби ти людей бирше не мучив І не проси, і не трать слів дурно — все одно вмреш у лютих муках.[19]
Схопив свічу і підніс її до руки пана. Злотніцький закричав, заборсався, але зв"язаний був міцно.
— Пали другу руку, — крикнув Олекса Мокрині.— Преціж він твого сина забив.
Мокрина похитала заперечуюче головою й відвернулася. Прискочив Дрислюк і почав палити другу руку. М"ясо зашкварчало, і скоро на тім місці, де торкалося полум"я, стала чорна обуглена маса.
ebooksa