— На якій підставі затримали мене? — твердо повторив Вовк. За якісь хвилини, поки його обшукували і вивчали документи, встиг виробити лінію поведінки. Однаково його доставлять у Попельню. То краще тут не казані нічого, а відкритися безпосередньо голові повітового ДПУ — адже мас секретну місію, і чим менше людей знатиме про неї, тим краще.
— Ти, контра паршива, ще ставитимеш мені запитання? — Чоловік у шкірянці, спершись долонями на стіл, почав повільно підводитися. Перегнувся до Петра, свердлячи його очима. — Тут запитую я, збагнув? До кого ти йшов і з яким завданням? Недарма ж піп з Високої Печі послав тебе сюди?!
Петро поворушив міцно зв’язаними руками. Навряд чи чекісти дозволили б собі таке. Ну, ще поки затримували, але тепер, переконавшись, що людина беззбройна, певно б, розв’язали. Крім того, існують настанови, згідно з якими до заарештованих слід ставитись ввічливо, а тут “контра паршива”…
А якщо засідка, майнула думка, і його елементарно перевіряють? Адже Грунтенко з попом не такі вже й дурні, послані з важливим завданням аж до Києва — це не по-їхньому.
Вовк похитав головою і мовив:
— Розв’яжіть мені руки! Поки не розв’яжете, не скажу ані слова!
— Ти дивись, — щиро здивувався хлопець у нього за спиною, — а воно ще й нахабне!..
— Облиш, Славко, — наказав чоловік у шкірянці. Трохи подумав і вирішив: — Так тому й бути, я сьогодні чомусь добрий. Розв’яжіть його, хлопці.
— Я б його, контрика, просто до стінки, — не погодився Славко, але руки Вовкові все ж розв’язав.
— Можеш сісти, — вказав чоловік у шкірянці на табурет. — Я оперуповноважений Попельнянською ДПУ Онищенко. Тепер можу сказати тобі відверто: громадянин Середа та його дружина Параска Гнатівна звернулися до ДПУ з повідомленням, що банда Таргана, а тепер Длугопольського, саме через них підтримує зв’язок з Києвом та Житомиром. Радянська влада простила їм цей злочин, а ми сидимо тут, щоб отих жевжиків, яких надсилатиме сюди Длугопольський, хапати за вухо. Просто за вухо — й на сонечко… — Зареготав знущально.
— Ні, — одповів Вовк, не відводячи очей. — Ви мене з кимось плутаєте. Я справді з рекомендацією від отця Леонтія з Високої Печі, вія сказав, що Середа допоможе мені скуповувати худобу. Вам це дуже легко перевірити. Ми з громадянином Тимченком поставляємо худобу для ресторанів Бердичева. А ще отець Леонтій загадував Середі дістати воску для церкви.
— Де Бердичів, а де Попельня? — Похмуро посміхнувся чоловік, який назвався оперуповноваженим Онищенком.
— Ну й що? — упевнено заперечив Вовк. — Комерція всюди лишається комерцією.
— Досить, — підвищив голос Онищенко, — гарно брешеш, гнидо, але не на такого натрапив. Я тебе наскрізь бачу й питаю востаннє: казатимеш правду?
— А я що кажу? — удав здивування Вовк.
— Доведеться освіжити твою пам’ять, — зловтішно мовив Онищенко. — Давайте, хлопці, допоможіть йому, якщо він такий нетямущий!..
Раптом Петро відчув, що втрачає рівновагу: хтось ззаду спритним ударом ноги вибив з-під нього табурет. Вовк спробував скочити на ноги, та сильний удар знову повалив його на підлогу. Потім Славко вцілив йому носком чобота у груди, другий хлопець піддав ззаду, воші били його сильно й боляче, але Петро відзначив — берегли обличчя, і це ще раз переконало його в правильності свого висновку: поки зійдуть синці, мине час, а час не терпить — банді Длугопольського потрібен зв’язок з Києвом, а через нього і з Центральним штабом.
Нарешті припинили бити, підняли за комір і поставили на ноги. Чоловік у шкірянці підійшов упритул, ухопив Вовка за підборіддя, закинув йому голову назад. Утупився в нього безжалісними очима, запптавг
— Будеш зізнаватися? Бо зараз рішимо.
— У чому зізнаватися, товаришу комісаре? — скривився Петро. Нараз подумав: звичайний непман-заготівельник давно б принижувався і канючив, може, зіграти цю роль? Аби тільки не переграти, аби й крихти сумніву не зародилося в цього бандита. Запитав сльозливо: — Скажіть, товаришу комісаре, у чому зізнаватися, бо й справді гаплик…
ebooksa