— Середо! — удав, що мало не плаче Петро. — Скажіть їм, що я справді до вас по ділу. За худобою і по віск…
Господар примружився, і хитрі очі його заховалися під бровами.
— Нічого не знаю, — одповів хрипко. — Набрид мені ваш отаман, я і звернувся до рідної влади. До Чеки тобто, і вона виловлює різних недобитих бандитів…
— Сам ти бандит недобитий! — люто вибухнув Вовк. — Дочекаєшся: отаман повісить тебе на твоїй же груші!
— Ану! — замахнувся Середа. — Ходять тут всякі… Вороги рідної червоної держави!..
Хтось із хлопців ударив Вовка у потилицю, той не втримався і скотився по східцях ганку. Почав підводитися л побачив, що Славко подає господареві гвинтівку.
— Доведи, що добровільно прийшов до нас! — зареготав. — Пристрели цю контру — й спокутуєш вину!
Середа взяв гвинтівку, злостиво посміхнувся і потав повільно підводити.
“А якщо, — подумав Вовк, — а якщо я помиляюсь і це справді мої останні секунди?”
Ствол гвинтівки вперся йому в очі — Петро випростався й ступив йому назустріч, та двері хати голосно хряпнули, мов постріл. Вовк перевів туди погляд і побачив чоловіка в шкірянці. Той владно підняв руку.
— Досить… — сказав розважливо. — Розв’яжіть його, хлопці.
“Ну от, спектакль закінчено”, — подумав Вовк і відчув таку знемогу, що мимоволі опустився долу. Проте мав дограти свого роль до кіпця.
— Не розумію… — пробелькотів, — я нічого не розумію…
Чоловік скинув з себе шкірянку, повісив її на бильце ганку.
— Прапорщику Вовк, — сказав, посміхнувшись, — ти витримав перевірку.
— Який я вам прапорщик? — удавано обурився Петро. — Я ж сказав: працюю на Гольдройза…
— Годі! — зупинив його рішучим жестом чоловік. — Ти такий же непман, як я чекіст Онищенко. — Збіг східцями, сам розв’язав Петрові руки. — Йди, прапоре, — вказав на двері, — там на тебе чекають…
За столом, на тому самому місці, де сидів самозванець-чекіст, тепер розташувався Грунтенко. Підвівся, вибачально розвів руки:
— Сподіваюсь, ви не дуже ображатиметесь на нас? — зазирнув Петрові у вічі.
— Мені ледь не поламали ребра! — обурився Вовк.
ebooksa