Був суботній ранок, і вони збиралися поїхати в гори. Рутковський надибав невеличку річечку, де ловилася форель. Минулого разу вони зі Стефою, зловивши кілька рибин, смажили їх на шпичках над вогнищем, і Стефа запевняла, що саме в такий спосіб приготована риба смачніша за подану під різними соусами в ресторані Сенишиних.
Минув тиждень після вбивства Лакути. За цей час Максим кілька разів бачився зі Стефою й почав помічати в ній якісь зміни. Точніше, не зміни, вона ставилася до нього так само, але іноді Рутковський ловив на собі Стефин пильний погляд, ніби дівчина хотіла щось запитати й не наважувалася.
Максим дивився на Луцьку й думав, що, мабуть, він усе ж тільки тішить себе думкою, що знає її. Вважав, що Стефанія майже не має від нього секретів, і раптом ота зустріч біля готелю «Зелений папуга».
Луцька й два бандити із служби безпеки: Богдан і Йосип. Чи випадково вони перевіряли його? І чи не була ця акція інспірована Стефанією?
Стефа принесла Максимові склянку крутого чаю, сіла на край тахти й дивилася, як він п’є.
І знову Рутковський побачив у її очах запитання. Дівчина нахилилася до нього й запитала тихо — здавалося, зазирала Максимові в душу й читала його думки:
— Я не байдужа тобі?
Вона питала про це Максима вперше, взагалі він давно чекав від неї такого запитання, та начебто весь хід їхніх стосунків давав на нього абсолютно вичерпну відповідь.
Однак Стефа все ж запитала, і Рутковський, відставивши чай, обняв дівчину.
— Ти нічого ніколи не кажеш мені, — поскаржилася Стефа. — Ну, хоча б ті слова, які подобаються жінкам.
— Я вважав, що ти значно розумніша за інших, і словесний мотлох…
— Усі жінки люблять ніжні й красиві слова, — усміхнулася Стефа загадково. — Це все одно, що пестити жінку…
— Ти — найвродливіша в світі.
— Я знаю це, — відповіла Луцька зовсім серйозно, — і найрозумніша.
— Так, найрозумніша, — погодився Максим.
— Але навіть найрозумніша жінка може ставити найбезглуздіші запитання.
— Давай…
Стефа випросталася з його обіймів.
— Ти знаєш, — мовила, — як жінки ловлять чоловіків?..
— Догадуюсь. Але, по-моєму, я не той човен, до якого слід сідати. Може потонути.
ebooksa