— І продав Лодзенові?
— На свою голову.
— Ви не вийшли на слід Богдана і Йосипа?
— Ще ні, але далеко вони не втечуть.
— Шкури!
— Справа не в них.
— У списках? Але ж я зрозуміла, що вони в американців. У надійних руках, і ви все одно передали б їх розвідці.
— Так то воно так, але є одна невеличка деталь, — заперечив Щупак. — Панові Лебедю відомо, що до Лакутиних списків був підколотий що один дуже важливий аркуш. Сім прізвищ, семеро наших довірених людей, відомих тільки Іванові Лакуті, і у чотирьох з них зберігаються коштовності розформованих куренів.
— Кажіть уже правду, пане Модесте! Розбитих і знищених… Яке це тепер має значення?
— Має, і дуже велике. Американці мусять повірити, що ми зовсім не розбиті й знищені, а тільки тимчасово пішли в підпілля. Збагнула?
— Наче вони нічого не розуміють…
— Розвідка все розуміє, а політикам очі замилити не завадить. Однак повернемось до списків. Цих сім прізвищ Лакута не передав Лодзенові.
— Він вів переговори з Лодзеном через…
— Я знаю, через кого, і якщо тобі важко…
— Чому важко? Через Максима Рутковського. Він працює у них на радіостанції, і ми зустрічаємось.
— Що це за один?
— Моя інформація може бути не зовсім об’єктивною, — завагалася Луцька.
— Я вірю в твій розум.
— Богдан із Йосипом перевіряли його.
— І він витримав перевірку?
ebooksa