Стефанія спритно витягнула з пачки сигарету, закурила, кілька разів затягнулася й одразу розчавила сигарету в попільниці. Недокурок стирчав якось самотньо, й червона помада на прикушеному фільтрі скидалася на криваву пляму.
— Можеш і потонути, — мовила Стефанія рішуче. — Особливо без мене.
Ця самовпевненість не сподобалася Рутковському. Він знав, що рано чи пізно така розмова мала відбутися, після неї вони або розійдуться, або ж невизначеність триватиме, як і раніше.
Нараз одна думка сяйнула в Максима. Вона видалася йому не такою вже й безглуздою, принаймні потішною, в усякому разі стосовно до нього, і він сказав, обережно добираючи слова, щоб не образити дівчину:
— Здається, ти, люба, належиш до жінок, які самі обирають собі чоловіків…
Луцька відповіла одразу, не замислившись ні на мить:
— Так.
— І ти обрала мене?
— Хіба це погано?
— По-моєму, я не належу…
— А ти не припускаєш, що мені видніше?
— Чого ж, може й так.
— А якщо так…
Рутковський не витримав і зареготав весело. Луцька трохи образилась.
— Смішно?
— Просто ситуація кумедна.
— Невже? А я гадала… Дивна манера в чоловіків переводити на жарт те…
— Пробач, Стефо, я не хотів тебе образити. Але ж усе так несподівано.
— Мені буває тоскно й самотньо. — Луцька поправила зачіску. Цей її жест не дуже-то й свідчив про душевне сум’яття, проте в ньому була якась зворушливість і беззахисність.
Максим пообіцяв:
ebooksa