— Так, у вас там мікрофон на мікрофоні, а наша розмова цілком конфіденціальна. Ти працюєш у Стецька, він ворогує з Лебедем, але це нам не завадить. Тільки я сподіваюсь…
— Ви могли б про це й не говорити.
— Я впевнений в тобі, Стефо, однак специфіка нашої роботи вимагає такої суворої конспірації, що зайве нагадування ніколи по зашкодить.
— Чолові діячі національного руху вже мали не одну нагоду перевірити мене на ділі!
«Ого, — подумав Рутковський, — виходить, Стефа співробітничає з секретними оунівськими службами й користується там довір’ям. А втім, що тут дивного? Бачив же я її з Богданом, і перевірка зашморгом — таки її рук діло».
Щупак заперечив:
— У нас нема претензій до тебе, Стефо, і мій приїзд сюди — найкращий доказ цього.
— Можете розраховувати на мене, пане Модесте.
— Не чекав іншої відповіді.
— То я слухаю вас.
— Звичайно, ти розумієш, що ОУН і служба безпеки завжди мали довірених людей…
— Агентуру?
— Були у пас найсекретніші агенти, і список цих агентів в одному примірнику зберігався у самого Лебедя. Були й списки відданих нам людей, інформаторів, співчуваючих…
— Стривайте, пане Модесте, чи не пов’язаний ваш приїзд сюди із вбивством Лакути і його контактами з полковником Лодзеном? — запитала Стефа.
— Я завжди знав, що розуму тобі не позичати. Він щось продав американцям?
— Продав, і ми довідалися про це через своїх людей у розвідці.
— Що?
— Не поспішай, Стефо. Один із списків наших інформаторів пропав. Він зник у перші повоєнні роки. Зберігався в родича пана Зіновія, його дядька Івана Лакути. Радянська служба безпеки вистежила його, пан Іван загинув, відстрілюючись, на якомусь хуторі, і вважалося, що списки спалив сам Іван Лакута. І раптом через стільки років вони потрапляють до Лодзена. А півроку тому помер брат Івана Лакути, батько пана Зіновія…
— Отже, — розпачливо вигукнула Луцька, — списки були у батька Зіновія Лакути, і він, розбираючи батькові папери, знайшов їх.
— Думаю, це сталося саме так.
ebooksa