— Ви ж знаєте Богдана.
— Так, аргументи вагомі. Але додатковий список міг прилипнути до його рук.
— Звідки Рутковський міг знати, про кого йдеться?
— І дурному ясно: окремий список…
— Логіка в цьому є, — ствердила Стефанія. — Однак для чого Рутковському списки, якщо він не працює на якусь розвідку?
— Може, розраховував продати? Тому ж Лодзенові?
— Звідки він міг знати про коштовності?
— Про це не знав ніхто, крім Лебедя та Івана Лакути. Пан Зіновій міг подумати, що це список резидентів, і притримати його. Через деякий час, певно, сподівався продати полковникові за значно більшу суму.
— А скільки там?.. Ну… коштовностей?
— Там, Стефо, шалені гроші. Якщо збереглися… Припустимо, частину з них хлопці витратили, не без того, проте мало щось і лишитися. Якщо знайдемо списки, поділимося…
— Це гроші нашої організації. ЗЧ ОУН…[3] мені б не хотілося…
Щупак відповів жорстко:
— Забудьмо зараз про організації. Коли пахне грішми, не до них. Багато маєш із Стецька? Коли б він дбав не про себе, а про організацію… Одне слово, про коштовності ніхто не повинен знати: пан Лебідь, я і ти, більше ніхто. Треба знайти список, оце найголовніше.
— Гадаєте, він у пані Мирослави?
— Ти добре знаєш її і повинна залагодити цю справу.
— Як?
— Скажеш, що наша організація мусить ознайомитися з паперами пана Зіновія.
— А якщо вона не схоче показати?
— Покаже, бо інакше… Їй відомо, що ми робимо з неслухами. Завтра підеш до неї.
— Завтра неділя, й ми…
ebooksa