— Просто вони постаріли й втратили бойову форму. Крім нашого шефа: чомусь він тільки молодшає.
— Чому?
— В нього особлива причина…
— Яка ж?
— Цього я по можу сказати вам, Кетхен.
— Мені так цікаво… Скажіть!
— Заздрість з’їдає мене, Кетхен, чорна заздрість.
— А я чула, що панна Стефа…
— Усе, Кетхен, пізнається в порівнянні. Панна Стефа — чудо, та є ще жінки…
Катря непомітно озирнулася на двері Кочмаревого кабінету. Підвелася з-за столу, присунулася до Рутковського.
— Якщо ви захочете… — прошепотіла багатозначно.
Однак надмірна Катрина прихильність не входила в Максимові плани.
— Я завжди хочу дуже багато, й вимагати цього від вас, Кетхен… Ми побалакаємо ще на цю тему… — Він теж сторожко озирнувся на двері Кочмара, й Кетхен одразу скисла.
Рутковський подумав, що все ж можна буде колись покатати Кетхен у «фіаті», хотів навіть запропонувати невеличку суботню подорож, та двері кабінету розчинилися й до приймальні визирнув шеф.
Вираз Катриного обличчя зразу набрав офіційного вигляду, й вона голосно, щоб почув Кочмар, промовила:
— Кожен факт вашого запізнення я фіксуватиму у відомості й потім зазначатиму, чи відпрацювали.
— Ділова постановка питання, — схвалив Кочмар. — Сьогодні прошу вас затриматися після роботи. Проаналізуєте два свіжих повідомлення кореспондентів.
— Слухаюсь, пане Романе.
— А зараз ідіть і працюйте! — Кочмар не любив, коли хтось із працівників, особливо молодих, крутився біля Кубійович.
Рутковський пішов не озираючись. Примітивний флірт із Кетхен залишив неприємний осад, і слава богу, що трапився пристойний привід для відступу.
ebooksa