— Набридло віскі, — згодився Карплюк і потер руки.
— Але сьогодні, — вигукнув Мартинець, — я частуватиму вас ще чимось! Вгадайте чим?
— Вірменським коньяком? — вилізла шия з коміра в Карплюка.
— Ні, панове, маємо горілку з перцем!
— Для жінок! Тільки для жінок! — запропонувала Стефа.
— Хоча б по маленькій чарочці… — попросив Максим жалібно.
— Тільки по маленькій, — махнув рукою Мартинець поблажливо.
Карплюк випив два повні келихи горілки, трохи сп’янів, налив по вінця третій, підвівся й почав патетично:
— Пропоную тост… Вип’ємо за нас, за наші ідеї!
— І ви маєте свої ідеї? — не без єхидства запитав Мартинець. — Цікаво…
— Так, маю, — гойднув головою Карплюк, — і завжди пишаюся з цього.
— Здається, під час війни ви працювали на київській біржі праці?
— Так.
— І скільки хлопців та дівчат відправили до Німеччини?
Карплюк втягнув шию в комір.
— Кожен робив своє діло…
— Звичайно, один просто стріляв з автомата в Бабиному яру, другий відправляв ешелони з робітниками.
— А що лишалося робити?
— Не знаю.
— Може, ви запропонували б іти в червоний партизанський загін?
ebooksa