Максим працював досить продуктивно й до кінця дня фактично виконав усю роботу, визначену Кочмарем на вечірні години. Хотів, аби ніщо не заважало ввечері зайнятися картотекою інформаторів.
О пів на шосту, коли всі, як по команді, підвелися й стали замикати шухляди, до кімнати зазирнув Мартинець.
— Ти чого, старий, не йдеш? — запитав у Максима.
Рутковський розповів, у чому справа. Іван щиро засмутився.
— А я розраховував на твій лімузин, — зітхнув він. — Свою тачку віддав у ремонт.
— Ти з Гізелою?
— Ні, старий, тут таку лялечку підчепив…
— Ну й мотай зі своєю лялечкою! — розсердився Максим. — Не знаю, що й казати Стефі.
— На фоні моєї зрадливості гостріше відчуватиме твою сталість. Крім того, така лялечка, що й Стефа здивується.
— Де відкопав?
— Заходжу вчора ввечері до «Краба». Знаєш, ресторан навпроти мого будинку… Сидить — і сама, просто неймовірно. Я її на абордаж, покомизилася трохи, але ж тобі відомо, я порожніх номерів не тягну; то, може, ми тебе почекаємо?
Максимові тільки цього бракувало, аби Іван зафіксував, що залишився на роботі ще на одну зайву годину.
— Завтра… Завтра давай свою лялечку, поїдемо в Швабінг, я вже домовився зі Стефою.
Мартинець пішов, а Рутковський, розклавши на столі папери, удав, що працює. З нетерпінням чекав приходу прибиральниці: чим раніше вона закінчить роботу, тим більше він матиме часу для ознайомлення з картотекою.
Прибиральниця була ще молода й досить приваблива жінка; Максим подумав, що Мартинець ніколи не обійшов би її увагою. У неї було красиве ім’я — Розалінда; але про це Рутковський дізнався потім, тепер же стояв, постукував од нетерпіння ногою й чекав, поки прибиральниця закінчить свою справу.
Нарешті жінка пішла, тепер вона працювала в сусідній кімнаті, де стояв стіл Катрі Кубійович. З приймальні вели троє дверей: до Максимової та Кочмаревої кімнат і ще одна в коридор. З Максимової кімнати можна було пройти ще до одної праворуч, де стояли чотири столи. Звідси також вели двері в коридор, отже, не мали прямого виходу до коридора лише кімнати Рутковського та Кочмарева, і саме в них стояли сейфи з ключами та картотеками.
Поки Розалінда прибирала сусідню кімнату — приймальню, як полюбляв називати її Кочмар, хоч, крім Катрі Кубійович, тут сиділи ще двоє співробітників, — Максим підготував апаратуру. Не мав ще практики й не знав, як швидко робитиме копії.
Почекавши кілька хвилин і упевнившись, що Розалінда пішла зовсім, Рутковський відімкнув головний сейф. Згодом його доводилося відмикати не раз, це стало звичним і буденним, але того першого вечора замок клацнув, наче пістолетний постріл, а може, навіть і голосніше.
Максим інстинктивно відступив. Постояв з хвилину, прислухаючись. Тиша, тільки кров гупає в скронях.
Дістав з першого сейфа картки. Розклав і натиснув на кнопку мікрофотоапарата.
ebooksa