Виносити будь-які папери з приміщення станції суворо заборонялося. Правда, вахтери рідко коли контролювали портфелі й сумки співробітників РС, однак такі випадки траплялися, й винних у порушенні цього правила негайно звільняли з роботи.
Ще готуючись до виїзду за кордон, Рутковський детально ознайомився із структурою й напрямом діяльності радіо «Свобода», діяльності, спрямованої на проведення ідеологічних диверсій, підготовку провокацій, підтримку антирадянських елементів, а також на інші форми втручання у внутрішні справи Радянського Союзу і братніх йому соціалістичних країн.
Фактично шпигунська та ідеологічна диверсійна діяльність на радіостанції переплелися так, що іноді важко було відрізнити, де починається одна й де закінчується друга, Шпигунські дані використовувалися для ведення політичної, економічної й психологічної війни проти Радянського Союзу, а наслідки цієї ідеологічної диверсійної діяльності в свою чергу перевірялися шпигунством.
В офіційних інструкціях перед РС ставиться мета:
«…сіяти ворожнечу між народами Радянського Союзу й народами інших соціалістичних країн;
підривати довір’я до СРСР, змальовуючи Радянську країну як неокапіталістичну державу;
розповсюджувати дезінформацію, підривати віру у військову та економічну міць соціалістичних країн, розпалювати націоналістичні почуття».
У таємних американських документах, підписаних президентом комітету радіостанції «Свобода» у березні 1971 року, знаходимо такі настанови для коментаторів та редакторів РС:
«Ми мусимо допомогти слухачам діяти ефективніше, щоб змінити існуючу радянську систему…» «Радіостанція може надати багато інформації, яка буде дуже корисною при створенні загальних платформ для здійснення опору режимові». «Наші передачі повинні примусити людей сумніватися в радянській системі і в діях Радянського уряду».
У документі «Загальне керівництво по передачах радіо „Свобода“», затвердженому радою редакторів і колишнім президентом комітету радіостанції «Свобода» X. Сарджентом у січні 1974 року, підкреслюється, що «…радіо „Свобода“ не погоджується з комуністичною ідеологією й відкрито виступає проти багатьох особливостей радянської системи».
Рутковський докладно вивчив процес проходження таємної пошти на РС, отже, й повідомлень кореспондентів.
Спочатку така кореспонденція потрапляла до офіцерів розвідки, які працювали з секретною картотекою інформаторів радіостанції. До неї заносилися прізвища всіх, хто коли-небудь давав повідомлення для РС, точніше — для розвідки.
Потім донесення йшли до Джека Лодзена. Відділ, який очолював полковник, був фактично мозковим центром розвідувальної служби радіостанції. З української редакції по донесення ходила Катря Кубійович. Кожне з них реєструвалося в журналі. Копію донесення секретарка ховала до сейфа, оригінал разом з конвертом, де зберігалися дані про інформатора, одержував Роман Кочмар, він передавав його аналітикові для обробки.
Аналітик зазирав у конверт, де були дані про інформатора. Якщо це ім’я вже фігурувало в особовій картотеці відділу Кочмара, до неї вносилися нові дані, зібрані кореспондентом.
Якщо інформатор не мав особової картки, її заводили. Таким чином, кожний інформатор реєструвався двічі: в спеціальній картотеці інформаторів і в картотеці відділу Кочмара, де працював Рутковський.
Ця картотека зберігалася в сейфах, ключі від яких лежали в головному сейфі, а ключ від нього вже тиждень Максим одержав від Олега.
Сьогодні, побачивши, що Кочмар трохи «під газом» і в благодушному настрої, Рутковський підійшов до нього.
— Пам’ятаєте, пане Романе, — знав, що Кочмар полюбляє, аби працівники зверталися до нього напівофіційно, — колись ви обіцяли пускати мене на уроки німецької мови?
Кочмар хитро примружився.
— Пам’ятаю, я все пам’ятаю, мій друже, навіть нашу домовленість про те, що ви відроблятимете пропущені години.
ebooksa