— Хай йому біс! — Вуха в Карплюка заворушилися, як магнітофонні бобіни. — Типовий божевільний. Ви ж бачили, що сам містер Мак…
— Що Мак! Тут гра йде вище. Не здивуюсь, якщо Засядька прийме навіть американський президент.
— Ну? — застережливо підвів руку Рутковський. — Сподіваюсь, до цього не дійде.
Максимові хотілося якось попередити Мартинця, щоб не дуже розкривався перед Карплюком. Загалом Іван подобався йому якоюсь щирістю й безпосередністю. На РС ніхто не насмілювався бути хоча б трохи самим собою, а Мартинець не тримав язика за зубами, і казали, що його викликав і сварив сам Лодзен.
— Може, президент і погидує Засядьком. — Мартинець зупинився перед Карплюком, зазирнув йому у вічі. — Кому охота бути обпльованим? У прямому й переносному значенні?
— То ви вважаєте?.. — витягнув шию Карплюк.
— Бідні ми й нещасні, коли вже робимо з Засядька фігуру.
— Ну яка ж Засядько фігура! — ще раз заперечив Рутковський.
«Але ж, — подумав, — яке мені діло? Зрештою цей Мартинець теж покидьок: погнався за красивим життям, ну, пощастило йому… Правда, інший на його місці сидів би й не цвірінькав, а цей кокошиться, виходить, щось людське збереглося в ньому».
— Яка фігура? — розсердився нараз Мартинець. — Невже ти не бачиш? На цьому тижні кількома мовами передадуть інтерв’ю Засядька. Може, хтось і почує, повірить…
— Авжеж! — схвалив Карплюк. — Пан Іван має свою думку, і до неї треба прислухатися.
— І, саме виходячи з цих міркувань, ви перекажете її завтра Кочмареві? — втупився в нього Мартинець.
Отже, він не такий простий, Іван Мартинець, знає, з ким має справу, але мусить також знати, що проти Кочмара йому не поперти, на що ж розраховує? Мабуть, просто не може тримати язика за зубами. Є такий тип людей: нічого не пошкодує задля красного слівця.
Шия в Карплюка сама собою заховалася в комір, і голова докірливо схилилася вбік.
— Пане Іване, я по такий!..
— Такий чи не такий — побачимо.
— Клянусь вам, може, хтось… — недвозначно глипнув на Рутковського.
— Максима не чіпайте! — одразу зрозумів його Мартинець. — Він ще не розпаскуджений.
— І сам пан Лодзен йому довіряє.
— Усе вам відомо. Але… — Мартинець побачив, що дівчата несуть тарелі з наїдками. — Але сьогодні в нас шинка й червона риба. Вам відомо, скільки коштує червона риба, пане Карплюк? Добре, я не псуватиму вам апетит, проте маєте знати, що сьомга йде тільки під горілку, бажано «столичну», і саме таку ми сьогодні й питимемо.
ebooksa