— Бувайте, Розаліндо! — помахав він рукою й одразу забув про прибиральницю, заглибившись у роботу.
Максим умів миттєво відключатися від усього стороннього. Ще в Києві колеги дивувалися з цієї його здатності. У видавничій кімнаті їх сиділо четверо, не без того, щоб співробітники не погомоніли між собою, багатьом це заважало, а Максим, коли заглиблювався в рукопис, не чув нічого.
Копіювання документів не вимагало розумового напруження, це була здебільшого механічна робота, і Максим, звикнувши й пристосувавшись до неї, думав у цей час про щось зовсім інше.
Уявив, як повернеться до Києва. Коли це буде, може, через рік чи три, ніхто не знає, проте колись таки відбудеться, й він знову підніметься на Володимирську гірку й побачить дніпрову широчінь чи піде в травні до ботанічного саду. Так, до ботанічного саду треба ходити саме в травні, коли цвіте бузок.
Тут, на дніпрових схилах, найбільший у Європі бузковий сад, сотні дерев і кущів, десятки сортів, і, коли розцвітає все це бузкове буйство, либонь, не буває більшої в світі краси. Бузкові китиці — білі, червоні, лілові, сині — усіх кольорів і відтінків на тлі небесної блакиті, над золотими банями Видубецького монастиря, над дніпровим безмежжям, і здається, в людини виростають крила, й вона очищається духом…
А потім він пройде по Хрещатику від Бессарабки до площі Жовтневої революції, зайде до «акваріума», — в там така скляна кав’ярня, він запросить туди друзів, вони стоятимуть за довгим столом і базікатимуть про що хочуть…
Рутковський узяв з сейфа нову порцію документів. Подумав, що десь у кінці літа в нього відпустка. Можна поїхати до Австрії чи Італії… Але слід дочекатися повернення Юрія. Сенишини вирушають за кордон через кілька днів. Тижня Юркові вистачить, щоб виконати Лодзенове завдання, ну, найбільше двох тижнів, потім, якщо Сенишинів вояж завершиться успішно, Лакута передасть списки Лодзенові, треба, щоб вони пройшли через Максимові руки, це — умова гри, інакше й розпочинати її не було сенсу.
Схоже, що полковник довіряє йому, а проте все може статися, невже Лодзен вирішить обійтися без посередника?
Почулися голоси. Максим відірвався од роботи, обережно визирнув у двері. Побачив у кінці коридора двох вахтерів і з ними людину в цивільному. Отже, несподівана контрольна перевірка приміщення.
Максимові було відомо, що такі перевірки час від часу провадяться, і він був готовий до них. Вахтери знали, що Рутковський затримується на роботі, з ними він погомонів би, і все, але третій у цивільному!.. Певно, із служби охорони, він може запідозрити щось, обшукати приміщення — і тоді…
Максим швидко заховав папери, замкнув шухляду, метнувся до сусідньої кімнати й став за шафу. Звичайно, вахтери лише зазирнуть у приміщення і, не побачивши нікого, підуть далі. Аби не замкнули двері…
Стояв і чекав.
Голоси наближалися, нарешті грюкнули двері.
— Нікого… — сказав знайомий Максимові вахтер.
— Іноді тут затримується пан Рутковський, — доповів другий.
— Чому? — Певно, це запитав працівник служби охорони.
— У нього є дозвіл пана Кочмара.
— Ну… ну… — мовив той невизначено.
Замок клацнув, і голоси затихли.
Максим вийшов із своєї схованки.
ebooksa