— Точно.
— Ну, скажу, скажу.
Рутковський просковзнув порожнім коридором до туалету. Визирнув з-за непричинених дверей і, побачивши, що мимо поважно прочвалав Синявський, зітхнув з полегкістю й побіг до перукарні.
Ну запізниться на кілька хвилин… Кетхен знатиме, що він у бібліотеці, вона не донесе на нього Кочмареві — вже звикла до дрібних Максимових презентів.
Іван Мартинець сидів на відкритій веранді невеличкого ресторанчика «Струмок», що притулився над самою дорогою на Зальцбург. Відвідувачів було мало: він з Гізелою та ще кілька проїжджих, які поставили свої машини на асфальтованому майданчику під рестораном.
Усі сиділи на відкритій веранді, тільки двоє кремезних чоловіків у замшевих шортах пили пиво в залі. Стояла літня спека, і лише іноді легкий вітерець гойдав верхівки сосен, що обступили ресторанчик, глиця сипалася на столи.
Один з чоловіків, що пив пиво, показав кельнерові два пальці, і той приніс повні кухлі.
— І сиру, — наказав чоловік. — Свіжого.
Кельнер пішов по сир, а чоловік, вмочивши губи в піну, мовив невдоволено:
— Можемо до ночі просидіти, й нічого. Дівка у нього файна, скажу я тобі, з такою дівкою я б тут не сидів…
Другий зареготав.
— У вас, пане Йосипе, губа не з лопуцька.
— Губа в мене й справді не з лопуцька, — похмуро погодився Йосип. — А що з того? Як були ми з тобою, Богдане, на побігеньках, так і залишились.
— Нічого собі, скажу вам, побігеньки! — Богдан непомітно намацав у кишені руків’я пістолета. — Ми з вами, пане Йосипе, виконавці, й виконавці неабиякі, з нами ще рахуються, і я певний, що завжди комусь знадобимось. Абисьми живі були.
— О-о! Абисьми живі були — це ти точно врізав, Богдане, поки сила є, нами й цікавляться. А потім?
— На пенсію, пане Йосипе.
Йосип скрутив величезну дулю, тицьнув під самісінький ніс Богданові.
— Бачив, дурню? Ти що, член профспілки?
— А ви зараз грошенята заощаджуйте.
— З нашою роботою тільки заощаджувати!..
ebooksa