— Я ось що думаю! — Богдан озирнувся і, впевнившись, що поблизу нікого нема, мовив притишено: — Треба нам з вами, пане Йосипе, свій момент ловити. Бо справді, на чужого вуйка працюємо, по лезу ножа ходимо, а за віщо? Кількасот марок, тьху, прошу я вас!..
— Не плюйся, Богдане, й вони на дорозі не валяються.
— Не валяються, — погодився Богдан. — Та набридло. Цей Лакута у люксі шнапс і коньяк дудлить, а ми по коридорах вештаємось…
— Макітра в нього варить краще, ніж у нас, Богдане.
— По кажіть, просто більше щастя має.
— Щось ти крутиш, Богдане. Не подобається це мені. Я з Лакутою в «Нахтігалі» служив, рука у нього знаєш яка!
— Була, пане Йосипе, була, прошу я вас, в нього рука, а тепер один спомин.
— Ну кажи, куди цілиш?
— Чекайте, пане Йосипе, обмізкувати цю справу ще треба, поп’ємо пива, а потім побалакаємо, бо часу в нас досхочу.
— Чого-чого, а часу справді… — погодився Йосип. — Краще були б гроші.
Кельнер приніс тонко нарізаний сир. Йосип узяв шматочок, кинув до рота, пожував.
— Хіба це сир? — зітхнув Богдан. — У пас у горах відкраєш півкіла овечого, ото їжа. А тут дві сосиски — сніданок…
— На один зуб.
— Ми з вами, пане Йосипе, от що зробимо: купимо завтра м’яса, баранини, поїдемо до лісу, розкладемо вогнище й на шпичках, прошу я вас…
— На шпичках смачно, — ковтнув слину Йосип.
Нараз він витягнув шию в бік веранди.
— Що там? — засовався на стільці Богдан.
— Шляк би його трафив! — вилаявся Йосип. — Весь час під ногами крутиться…
— Хто?
— Сиди спокійно, не повертайся. Отой тип приїхав, що ми побавились.
ebooksa