Торн був такий стомлений, що одразу ж заснув. Збудив його телефонний дзвоник. За вікном стояла темрява. Дженнінгс ще не повернувся.
— Слухаю, — сонним голосом озвався Торн.
То був доктор Беккер; його стривожений голос не віщував нічого доброго.
— Нарешті добився до вас, — сказав він. — Назва готелю була записана в Кетрін на тумбочці, але я насилу розшукав…
— Що сталося?
— Дуже прикро, що доводиться говорити про це по телефону.
— Що сталося?
— Кетрін викинулася з вікна лікарні.
— Що-о?.. — тільки й видушив із себе Торн.
— Вона вмерла, містере Торн… Ми зробили все, що могли…
Горло Торнові так здавило, що він не міг говорити.
— Ми не знаємо достеменно, як це сталося. Вона хотіла виписатися з лікарні, а потім раптом отаке…
— Вмерла?.. — насилу ворушачи язиком, спитав Торн.
— Так, одразу ж. Удар був такий, що розколовся череп.
Торн хрипко застогнав і опустив трубку.
— Містере Торн!.. — покликав лікар. — Містере Торн!..
Але Торн уже поклав трубку. Він лежав у темній кімнаті й голосно плакав, і його ридання чути було в коридорі. Нічний черговий прибіг і постукав у двері, але в номері враз стало тихо, і в подальші кілька годин звідти не долинало й звуку.
Близько півночі повернувся Дженнінгс. Його незграбна постать була зігнута від утоми. Він увійшов і подивився на Торна, що лежав крижем на ліжку.
— Торне…
— Еге, — ледь чутно озвався Торн.
ebooksa