— Тільки скоріш.
— Постараюся.
Кетрін важко підвелася з ліжка і, похитуючись, рушила до стінної шафи. Там вона одразу знайшла свій одяг. Плаття нагадувало кроєм халат, і надягти його було неважко, а от нічна сорочка, що була на Кетрін, застібалася біля шиї, і, поглянувши у дзеркало, Кетрін подумала, що з рукою в гіпсі їй навряд чи вдасться зняти сорочку самій. Вона була пошита з легкої пурпурової тканини й не дуже пасувала хворій з такими травмами. Дедалі дужче нервуючись, Кетрін шарпнула комір здоровою рукою, але він не подався. І раптом ґудзики розстебнулися самі собою, і вона спробувала стягти сорочку через голову, та тільки заплуталася в пурпурових складках. Вона силкувалася вивільнитись, одначе натомість ще тугіше затягувала збиту жужмом тканину навколо шиї, і її почала охоплювати справжня паніка…
…Тим часом над кладовищем Черветері аж повітря двигтіло від несамовитого собачого виття…
…Раптом двері до палати відчинились, і Кетрін враз зітхнула з полегкістю: нарешті надійшда допомога.
— Хто це? — спитала вона, намагаючись роздивитися крізь зібгану сорочку, хто прийшов.
Відповіді не було.
— Тут є хто-небудь?..
І нараз Кетрін злякано завмерла.
Перед нею стояла місіс Бейлок. Обличчя її було густо напудрене, на губах ясно-червоною помадою намальована страхітлива усмішка. Кетрін мовчки дивилась, як огрядна нянька пройшла повз неї, широко розчинила вікно й визирнула вниз.
— Може б, ви… допомогли мені… — ледь чутно мовила Кетрін. — Я… здається, трохи заплуталась…
Місіс Бейлок тільки гмукнула, і від цього осміху Кетрін уся похолола.
— Гарна нині днина, Кетрін, — сказала нянька. — Приємно буде трохи політати…
Вона ступила вперед і міцно вхопила Кетрін за нічну сорочку.
— Прошу вас… — благально мовила Кетрін.
Їхні очі зустрілись востаннє.
— Ви така красуня, — сказала місіс Бейлок. — Зробіть нам цілунок ручкою!
Вона навалилася на Кетрін, притисла її до підвіконня і, обхопивши дебелими ручиськами, випхнула за вікно.
Машина «швидкої допомоги» з червоною мигавкою та пронизливою сиреною під’їхала до приймального відділення лікарні саме в ту мить, коли з вікна сьомого поверху випала жінка з головою, огорнутою легкою пурпуровою тканиною. Вона летіла довго, але ніхто не помітив її, аж поки вона не впала на дах «швидкої допомоги». Потім тіло її востаннє сіпнулось і заклякло навіки…
Тієї ж таки миті на кладовищі Черветері запала тиша. Могили було закидано, і всі собаки поховалися в кущах.
ebooksa