Епіфанія підступила до Кастора, погойдуючись усім тілом, шия і груди оббризкані дощем. Стала перед негром, закинула на його широкі плечі руки й мовила жалібно й вередливо:
— Ти зовсім не цікавишся мною.
Свавільниця вигнулася тонким станом: знала свою силу й владу над своїм дружком. А йому, перш ніж заперечити, треба було зібратися з думками.
— Чого ти прагнеш, то це подратувати мене, збудити в мені звіра, посміятися з мене. Що ж, як то кажуть, вольному воля. Знайомство наше коротке й щастя не вічне, сама не раз казала. Пригадуєш? Тільки не кажи, що я не цікавлюсь тобою.
— Ти не цікавишся нічим. Тобі не подобаюся ні я, ні інша. Ось коли закохаєшся по-справжньому, тоді віділлються тобі мої сльози. — Її руки оповили його шию.
— Як ти можеш таке говорити? Хіба ти не подобаєшся мені? Невже не бачиш, не відчуваєш?
Вона відчула, як він наливається жагою.
— У ліжку я тобі подобаюся, це правда. Я, Зулейка, Бернарда, Даліла, навіть Збуй-Вік, та хто тобі не подобається? Геть усі шаленіють за Факелом, починаючи з мене. Кажуть, що і в Такарасі те ж саме. Знаєш, хто ти?
Тіло до тіла, обоє так і пашать, хто тут сильний, хто слабкий?
— Зайвий раз переконуюсь: ти як був дитиною, так і лишився, без царя в голові. Але все це тільки видимість. Насправді ти диявол.
— Ти так і не відповіла мені: тікаєш звідсіль?
Не розмикаючи обіймів, Епіфанія відхилилась назад.
— Вирішив допитатися? Так ось, щоб на святого Жоана та не стрибати через багаття, не смажити кукурудзи, не їсти мамалиги, кадрилі не танцювати, такого в моєму житті не бувало. — Вона визирнула надвір, на хвищу, на свинцеве небо. — Настав червень. Для мене нема свята більшого за день святого Жоана.
Стояла зажурена, відчуваючи порожнечу в грудях. Щоб заспокоїтися, знову вийшла на поріг, але й під дощем пашіла, як горн, жар палив її, і вже не обходило, хто з них поступиться перший.
— Не думала застряти тут надовго, це ти зав’язав мені світ. Але ти ніколи не просив мене залишитись.
— А ти цього хотіла?
— На все в тебе відповідь, ти сам сатана у плоті. Я в’же домовилася з Котіньєю кудись податися, але нехай уже, задля тебе я ладна забути про святого Жоана.
— Так він тобі подобається?
— Над усе на світі!
Вона так любила це все: палахкотливі багаття, солодкий батат, зелена кукурудза, каструлі з мамалигою, кукурудзяні пироги з медом, женіпапова наливка, кадрильні колінця, — і вона цього заслуговувала. Як і всі інші.
ebooksa