Поки тривало ясне, погідне літечко, було легко сміятися, легко прощати. Та настала зима, темна, холодна, сумна. Обозів, щоправда, побільшало, гроші потекли щедріше. І все ж стало несила терпіти грязюку й мряку, а особливо молодецтво коваля Кастора Абдуїна, бабія, негра-перелесника.
Коли хирлява Котінья відмовилася від нового ебо — не люблю, як чоловік тримається жінчиної спідниці — і вирішила податися кудись на храм, — адже в червні празник святого Антонія, і святого Жоана, і святого Педро, трьох її улюблених святих, — Епіфанія загорілася:
— І я з тобою!
— Тобі що, Факел набрид?
Сказала, що набрид, а потім похопилась:
— Це я йому набридла. — Задумалась, втупивши погляд у сльоту. — Він ніколи не казав, чи я подобаюся йому.
Як відомо, вона передумала й не поїхала. І Котінья передумала. Почувши, що негр має намір святкувати день святого Жоана, вона запропонувала свої послуги: приготує традиційну женіпапову наливку — падалиця марно гниє під деревами.
— А ти хіба вмієш?
Атож, її навчили черниці в монастирській трапезній, у Сан— Кристовані, вона родом з цього сержипанського міста.
— Як, ти була послушницею в монастирі? — здивувався Кастор.
— Хотіла стати, але не змогла. — У співучому голосі тужлива нотка. — Давали притулок і харчі, щоб я прислужувала. Проте брат Нуно, португальський чернець, який щодня приходив правити службу Божу, підбив мене на гріх. — Додала з видимим смутком: — Добрий був коханець, дай Бог йому здоров’я! — Зітхнула на спомин про ту благословенну пору, коли жила, мов та абатиса: церковне вино й свячена проскура. — Проте сестрички застукали нас, і мене вигнали втришия.
Грязюка й мряка. Зима тяглася з кінця квітня до початку жовтня, захоплюючи ранній сезон і частину сафри, місяці найбільшого пожвавлення, час пік. Дошкуляв холод, дороги розгрузли від дощу, але з вечора до півночі Велика Пастка бурхала життям — гроші на бочку, серце на долоні.
Горн палав ненастанно, при денному чи штучному світлі, а негр Кастор Абдуїн, голий до пояса, оглядав підкови, кував віслюків, лагодив упряж, правив ножі, пробував пальцем леза кинджалів і гострив їх, підтягував вогнепальну зброю. Завжди до послуг обозників, для яких Факелова кузня і армазем сеу Фадула перетворилися на виталище Божественного Провидіння. Рай доповнювали хльорки.
Але вся ця нескінченна зимова крутанина — дрібничка, якщо зважити, навіщо він поставив тут кузню. Кувати віслюків воно добре, завжди заробиш собі на прожиток, але тільки виробляючи каструлі, відра й чайники, ножі й кинджали зможе він повернути позичку полковникові Робустіано де Араужо. Фазендейро на всі обіцянки негра сплатити борг незмінно люб’язно казав, що йому не горить; аби всі були такі порядні й чесні, як коваль, то на землях у басейні річки Кобрас і горя не знали б.
Факел не ліз у пляшку: знав, що пора справжніх ковальських заробітків ще не настала. Знав і те, що пора та не за горами. Від фазенди Санта-Маріана, що біля витоків річки, аж до сельви навколо Великої Пастки, тяглося безмежжя нових плантацій, насаджених недавно, після кривавої змаги за цілину. Ці какаові землі незабаром зацвітуть і принесуть плоди. А поки що брати рахівницю до рук ще зарано. Велика Пастка вже не залежала від перегону худоби.
Кував прикраси, сережки, каблучки, обдаровував дівок: у Реконкаво зазвичай ставитися до жінок з лицарською щедрістю. Підніс Фадулові кастет, такий, щоб наліз на пальці турчина; можна тепер дати зуботички; подарував капітанові Натаріо да Фонсеці довгий, гравійований різцем кинджал з капітановим вигадливим вензелем. Річ просто необхідна на поясі, щоб, скажімо, проштрикнути якогось нахабного кабру: в житті всяке трапляється.
Ідучи у Винозоре і повертаючись назад, капітан не поминав нагоди погомоніти з Фадулом і Кастором. Зійдуться втрьох у крамниці чи в майстерні і ну говорити про всяку всячину: про врожай і про ціну ароби какао, про криваві сутички в Ільєусі й в Ітабуні, скільки там загинуло людей, про нових полюбовниць. Звісно, за чаркою.
— А це що за проява? — помітив капітан під ногами в негра собаку. — Подарував хтось чи купив?
— Ні те ні те. Приблукав.
— Краще, капітане, не допитуватись, — добродушно засміявся Фа— дул. — Цей негр знається з чортом.
ebooksa