— Кожна з них діє як сама знає, подає товар на свій штиб.
До приїзду Епіфанії, що привезла з багажем пиху, жорстокість і зухвальство, Факела й Зу пов’язувала тривка й тиха ідилія, її не баламутили ні сварки, ні лайки, ні чвари. Цей мирний, спокійний зв’язок міг навіть привести до співжиття, коли, спорудивши майстерню, коваль зажив би своїм домом. Але, вітрогон і гультяй, він і не збирався запрошувати її до себе; а вона, горда й щира, не набивалася, їй досить було й того, що перевагу віддавали їй. Так і тривав їхній тихомирний роман.
Я як у воду дивилась, сказала Збуй-Вік після мовчазного розриву Зулейки з Кастором. Пішла вона без сварок, без скандалу. Ніхто не чув од неї докорів чи нарікань. Перестала ходити до майстерні, патрати й готувати дичину, трапезувати з негром. Проте не зробилася ворогом, не платила злом за зло; вона навіть мирно уживалася з Епіфанією.
У кузні Зулейка не з’являлася, але так само водила хоровод, відбивала ритм коко: очі її, коли негр співав і пташки замовкали, втуплювалися в порожнечу. Спершу Факел на це усамітнення Зулейки не зважав, мовляв, досить клацнути пальцями, і вона знову моя.
І справді, Зулейка не відмовила, коли через вереди Епіфанії коваль запросив її до себе. Як же негр здивувався, коли після перших обіймів вона вдяглася, збираючись піти. Та ще й простягла руку за платою. Вона на роботі, тож розраховуйся. А залишатися на ніч, дарувати пестощі безплатно — нема дурних.
Ошелешений Кастор стояв ні в сих ні в тих. Хоч-не-хоч довелося платити; вона взяла морети, та коли переступила поріг, упустила їх додолу. Прийшла сумирна, сумирна й пішла, з гордо піднятою головою.
Факел не сміявся, остючками не колов, вчинок Зу сприйняв як належне. Може, це наука йому?
Танці, влаштовані Педро Циганом на честь святого Антоніо, закінчилися бійкою, стріляниною і кровопролиттям. Слід сказати, що в цій спокусливій затії гармоніста не крилося дріб’язкового розрахунку, ницого інтересу поживитись. Як перепаде з десяток рейсів, то й добре. Не про зиск він думав, розтягуючи міхи своєї гармонії; єдине його бажання — гідно вшанувати славетного святого. Він усе підготував, а за те, що сталося, не відповідає. Інакше навіщо було город городити.
Справді, прибувши тієї дощової, холодної днини в слободу, він збирався лише переночувати на маті якоїсь безпутниці, погріти свої кістки. Мета його подорожі — Такарас, а то й Феррадас, Агуа-Прета, Ріо-де-Брасо чи Ітабуна; він і сам ще не знав до пуття. Він мріяв погуляти на червневих святах, поїсти, попити й потанцювати досхочу. Але приготування у Великій Пастці захопили і його.
Самі ті лаштування — вже свято. Вони забрали понад тиждень дозвілля слобожан, невеличкий гурт людей наче подвоївся, потроївся, поринувши з головою у різноманітні й численні клопоти. Повертаючись до маєтків, обозники на дерев’яних в’ючних сідлах і в порожніх кошиках везли все те, чого не купиш у Фадула: оберемки зеленої кукурудзи, сухі кокосові горіхи, ракети й петарди, шутихи, бенгальські вогні, навіть зірочки та інші витребеньки. Навіть повітряну кулю — про цей секрет знали лише Факел і Збуй-Вік.
Бастіан да Роза, Лупісиніо, Зе Луїз, Гвідо, Балбіно не шкодували сил, переобладнуючи нехитрий каркас із жердин, паколів і рогульок, вбитих у землю над гладенькою глиняною долівкою, — старий навіс для перших нічліжан; вони розбудовували його в просторий барак під солом’яною стріхою. Побачивши такий розмах, Педро Циган від подорожі утримався.
І то вчасно, бо Фадулові саме передали відмову Лулу Гармоніста грати на святого Жоана у Великій Пастці: цей знаменитий на все узбережжя гармоніст був нарозхват.
Добрий помічник, але, щоб не утруднюватися, Педро Циган виступав у ролі радника й експерта. Він носився, як навіжений, роздаючи наліво й направо поради та вказівки, повчаючи чоловіків і жінок.
Жінки працювали не за страх, а за совість, їх не треба було підганяти. Допомагали розбудовувати барак, переносили дрова, які в лісі рубали для багаття чоловіки, збирали хмиз, споруджували з каменів кабиці, щоб готувати мамалигу та інші святочні ласощі. Разом з Епіфанією працьовита, як бджілка, Котінья обробляла женіпапо, обчищала від шкірки, видаляла гірке насіння, вичавлювала сік для майбутньої наливки.
Перед бараком на вигоні надумали змурувати велику піч. Та оскільки дров заготовили багато, то Меренсія запропонувала, і Факел її підтримав, роздати дрова тим, хто захоче зладнати біля своєї оселі меншу піч — смажити солодкі батати й маїс. Так і порішили. Бажаючі могли взяти з собою трохи мамалиги й пляшку женіпапо, щоб причаститися ще до того, як усі зберуться на веселий празник святого Жоана: їсти кукурудзяні пироги, мамалигу й мануе, пити наливку, стрибати через багаття, танцювати кадриль.
Факел наставив у лісі багато сильців, щоб добути більше дичини й назбирати грошей на маїс, кокосові горіхи й піротехніку. Капітан Натаріо да Фонсека теж, як особа зацікавлена, зробив свій внесок. На святкуванні він, на жаль, не буде, зате свій гаманець розв’язав: пожертвував гроші від себе й від Бернарди та Збуй-Вік.
Маїс і кокосові горіхи, цукор і сіль розподілили серед жіноцтва; женіпапо встеляло землю під деревами. Кожен брався за якесь діло, старалися всі. Збиралися в дружні гурти; гомоніли, жартували, сперечалися, сміялись, вихиляли ковток кашаси, щоб зігрітися; бо ж зима, дощить і дощить, холоднеча, а люди не залізні.
До роботи не силував ніхто. Ні тобі наглядача, ні десятника. Фадул і Факел верховодили, але тактовно, ненав’язливо, та й робота в їхніх руках аж горіла. Ніхто нікого не підганяв. Усе йшло само собою, відколи на недільному обіді Кастор запропонував відсвяткувати день святого Жоана.
Коли повії чубляться, то немовби вогонь пожирає солому — палахкотючий і короткочасний. Зненацька спалахує і зненацька гасне, вистачає його ненадовго. Шугає, шириться, палає, аж гуготить, а тоді втрачає силу, никне й згасає. Ні жару, ні диму.
Сутична між Епіфанією і Далілою на балу в ніч святого Антоніо залишилася б буденним епізодом, якби не викликала ланцюгової реакції. Вона підбила, як згодом побачимо, на зухвалу вихватку Мізаела, мулата грошовитого і, судячи з владних манер, вельми самовпевненого. У супроводі двох вакейро, старого й хлопчака, він повертався з Ітабуни, куди пригнав з Конкістського сертану череду биків. Вбрані у шкіряні куртки, вони їхали на добрих конях, при зброї і грошах. У Велику Пастку прибули ввечері. Празник святого Антоніо, танці? Гаразд.
ebooksa