Під звуки гармонії Педро Цигана кружляло кілька пар. У розпал танців Епіфанія раптом вирвалася з обіймів Гвідо й кинулась бити Далілу, яка витанцьовувала з Мізаелем. Даліла облишила партнера і мовила:
— Ходи, якщо ти жінка!
Гвідо й Мізаел відступили назад, звільняючи місце для побоїща: це ж така весела розвага дивитись, як сходяться, як наскакують, як ухиляються від ударів, як лупцюють одна одну дві баби!
Епіфанія напала перша. Вона плюнула на суперницю і заліпила плювком її ліве око. Посипалися образи:
— Чорнопика гнида! Стерво!
— Потягуха! Смердючка!
Негритянки й повії обидві, зате які негритянки і які повії! Чудові представниці своєї раси й свого ремесла, дві місцеві принцеси. Щоправда, у Великій Пастці, цьому ведмежому закутні, бути принцесою і королевою (нею була Бернарда) могли не такі вже сліпучі вродливиці й чарівні німфи. Хай там що, а ці дві вирізнялися, будили заздрість і ревнощі.
Даліла втерлася і одразу мокрою рукою ляснула Епіфанію по щоці. Вони вчепилися одна одній у коси, дряпалися і обмінювалися стусанами, їх оточила весела й галаслива юрба.
— Ставлю на кузину! — заявив Мізаел, віддаючи належне своїй дамі.
— Я — на свою два тостани! — підхопив Гвідо, не менш галантний лицар.
Не перестаючи грати, Педро Циган підвівся з довгої дерев’яної лави, шедевру Лупісиніо, на якій сидів із Зулейкою, і став у коло. В хвилину, коли чубанина, здавалося, ось-ось переросте в загальну бійку, гармоніст поволі перебирав клавіші, немовби виконував під сурдинку супровід. А тим часом він поставив на Епіфанію крузадо, певний у її перемозі. Бастіан да Роза цей виклик прийняв з чисто спортивного інтересу і щоб наддати азарту, анітрохи не вірячи, що колись отримає ці чотириста рейсів: Педро Циган був у боргах, як у реп’яхах.
Як на Гвідо, ставки стали недійсними, бо в сутичку, несподівано для всіх, втрутилася Зулейка. Даліла зазнавала поразки; Епіфанія ривком здерла з неї ситцеву спідничину — стару, бо нову вона приберігала для святого Жоана — і виставила напоказ потішеній публіці її сідниці. Розгублена Даліла вже хотіла покинути поле бою, коли Зулейка зірвалася з лавки, звідки спостерігала за бійкою, і штурхонула Епіфанію ногою; вона була взута в таманко, тож перевага була на її боці. Відчувши підтримку, Даліла мерщій нахопила спідницю і знову кинулась на суперницю. Глядачі заплескали в долоні й засвистіли:
— Два проти одного, синья виграє!
Проте Епіфанія самотою не залишилась: їй на підмогу відважно кинулася маленька Котінья. Вчотирьох вони покотилися по долівці: крім заду Даліли, вигулькували груди Епіфанії: баїянський халат розхристався.
Напад Зулейки виявив справжню причину сутички, на думку жінок справедливу, щоб не сказати шляхетну: негр Кастор Абдуїн, ось хто яблуко незгоди.
За ним вони всі сохли, за нього билися й чубились. Що воно так і є, підтвердилося одразу: підійшовши до брудних, розчухраних, подряпаних суперниць, що зчепилися на підлозі, Факел — цей чорний дженджик! — скомандував спокійним голосом:
— На сьогодні, дівчата, годі! Давайте гуляти.
Заклично, нестримно, бурхливо ревнула гармонія. Незворушний коваль повернувся спиною до безсоромниць і подав руку Меренсії; ця заміжня прямодушна жінка бійки не схвалювала й пішла з ним у танець. Даліла підсмикнула спідничину й вернулася в обійми Мізаела, Епіфанія — в обійми до Гвідо; Фадул потяг у танець Котінью; могутньою статурою турок перевершував навіть брата Нуно де Санта-Марію. Зулейка, лагідна, як завжди, ніби й чубилася оце не вона, прийняла запрошення Бастіана да Рози — цей золотавий бородань роззув свої таманко. На гладенькій глиняній долівці гопцювали босі, легкі й звинні, овіяні здоровим духом поту.
Перебираючи клавіші й відбиваючи ногами ритм, Педро Циган кружляв між парами посеред бараку. Про Аулу Гармоніста й не згадували. Празник святого Антоніо був у розпалі.
Влаштовані Циганом гулі розбуялися щосили. Сутичка між дівками самими зуботичками й ляпасами не обмежилась: сталася халепа ще гірша, справжнє лихо.
ebooksa