І їй здалося, ніби вона баронеса фон Блік, що сумно зіперлася на атласний балдахін ліжка. Уявила, ніби лунає дзвінок і входить мажордом, несучи їй каву, міцну-преміцну.
Вона покохала й очікуватиме його до наступного місяця уповні. Не приймала душ, аби не змити запаху Іштлана. З ним не відчувала гріха, навпаки — саму насолоду. Їй перехотілося писати обурені листи в газету: вона вже вгомонилася. І не пішла до церкви. Вона стала жінкою — у неї з’явився чоловік.
У неділю на сніданок з’їла філе міньйон з картопляним пюре. Кров’яне м’ясо було чудове. Випила червоного італійського вина. Вона стала привілейованою особою, обраницею істоти з Сатурна.
Вона його запитувала, чому він обрав саме її. Бо в неї руде волосся і вона незаймана. У ній прокинулося щось тваринне. Вона вже не гидувала тваринами. Нехай вони паруються — це стало для неї найкращим у світі. А вона чекатиме Іштлана. Він повернеться. Я знаю, знаю, знаю, думала вона. У неї вже не викликали огиди закохані парочки в Гайд-Парку. Бо вже знала, що вони відчували.
Як хороше стало жити. Як стало смакувати кров’яне м’ясо. А як добре випити тягучого й трішки гіркуватого італійського вина, що аж терпне язик.
Вона тепер не підходила до тих, кому не виповнилося вісімнадцяти. І насолоджувалася, і була в захваті від цього.
У неділю пішла на хорові співи. Співала як ніколи, й не здивувалася, коли її обрали солісткою. Алілуя! Алілуя! Алілуя!..
Потім зайшла до Гайд-Парку. Сіла на теплий газон, відкривши трохи ноги до сонця. Бути жінкою — це так чудово! Вона вже спізнала, що то бути жінкою. Подумала лише: чи не заплачу я надто дорого за своє щастя? Та про це вже не думала, згодна на будь-яку ціну. Завжди платила і завжди була нещасливою. А тепер нещастя скінчилося. Іштлане! Вернися! Не можу довше чекати! Прийди! Прийди! Прийди!!!
Подумала: може, я йому сподобалася тому, що трошки зизувата? Наступного місяця вповні неодмінно запитаю його про це. Коли так — вона не сумнівалася, — то зроблю все, аби стати ще зизоокішою. Іштлане, все, що ви скажете, я зроблю, зроблю! Я помираю від суму. Вернися, коханий мій!
Ось так. Але вона вчинила дещо, що було зрадою. Іштлан її зрозуміє і вибачить. Зрештою, людина має право на співчуття, адже так?
А сталося ось що. Не витримавши, вона пішла на площу Пікаділлі й зійшлася з волохатим чоловіком. Привела його в свою кімнату. Сказала, що платити не треба. Він зробив своє і, перш ніж піти, залишив на тумбочці цілий фунт! Що ж, гроші їй не зайві. Вона аж розсердилася: він не повірив у те, що з нею сталося. Вона розмахувала перед його носом отим простирадлом, а він сміявся.
У понеділок уранці вирішила: більше не працюватиме друкаркою — у неї хист до іншого. Нехай містер Клерсон і лютує, та її місце на вулиці. Вона водитиме до себе чоловіків. А позаяк була неперевершеною в ліжку, їй добре платили. Тож могла щодня смакувати італійське вино. Їй захотілося придбати червону сукню — на гроші, залишені волохатим. Відпустила довге волосся, окрасу рудих, і немовби кинула виклик усім.
Знала, що дорого коштує. Якщо ж лицемір Клерсон бажає, аби вона в нього працювала, все має бути по-іншому.
Насамперед вона придбає червону декольтовану сукню. А тоді, ніби знічев’я, вперше в житті запізниться в офіс. І так заявить шефові: «Годі бути друкаркою! І не пропонуй мені цю гидку роботу! А хочеш щось узнати, лягай зі мною в ліжко, бідолахо! Та ще й встанови мені щомісяця високу платню, ти, скнаро».
Була певна: він пристане на її умови. Він був жонатий на Жоан, жінці анемічній, блідість якої всім впадала у вічі. Від неї він мав анемічну доньку Люсі. Тож нехай хоч втішиться зі мною, сучий син.
А коли настане місяць уповні, вона прийме очисну купіль і змиє тілесні гріхи. Аби гідно зустріти Іштлана.
БЕЗСМЕРТЯ ЗАДАРМА
ebooksa