— Гаразд, приятелю, у нас мало часу, щоб бити тут байдики цілий день. Куди віднести утилізатор?
— Хто ви такі? — прохрипів нарешті Коллінз.
— Ми з такелажної фірми «Поуха Мінайл», — сказав один. — А прийшли тому, що ти просив такелажників, ось чого. Ну, так куди її?
— Ідіть, — сказав Коллінз. — Я вас потім покличу.
Такелажники знизали плечима і зникли. Коллінз кілька хвилин дивився на те місце, де вони тільки що стояли. Потім перевів погляд на утилізатор класу А, який знову мирно гудів.
Утилізатор? Він міг би придумати кращу назву для машини.
Скажімо, Виконавець Бажань.
Коллінз не був занадто вражений. Коли відбувається щось надприродне, лише тупі, розумово обмежені люди не в змозі прийняти явища такими, якими вони є. Коллінз, безсумнівно, до таких не належав. Він був прекрасно підготовлений до сприйняття чудес.
Мало не все життя він мріяв, сподівався, благав долю, щоб з ним трапилось щось незвичайне. У школі він мріяв, що прокинеться якось зранку і зрозуміє, що нудна необхідність вчити уроки відпала, оскільки вони вивчалися самі собою. В армії він мріяв, що якісь феї чи джини підмінять його наряд і, замість того щоб марширувати у строю, він буде черговим по казармі.
— Я б хотів мати тисячу доларів дрібними купюрами з незареєстрованими номерами, — обережно промовив Коллінз. Коли гудіння посилилось, він натиснув кнопку. Велика купа брудних п’яти— і десятидоларових купюр виросла перед його очима. Хоча банкноти були не новенькі і не хрусткі, але, безсумнівно, то були гроші.
Коллінз жбурнув угору цілу жменю грошей і дивився, як вони повільно опускаються на підлогу, красиво устелюючи її. Потім знов улігся в ліжко і почав обдумувати плани.
Перш за все він вивезе машину з Нью-Йорка — мабуть, на північ штату, де допитливі сусіди не будуть сунути свого носа куди не слід. У цій справі прибутковий податок буде досить делікатною проблемою. Пізніше, коли все утрясеться, він зможе перебратися до центральних штатів або…
У кімнаті почувся якийсь підозрілий шум. Коллінз скочив на ноги. У стіні почав рости отвір, через який гість ломився до кімнати.
— Гей! Я в тебе нічого не просив! — крикнув Коллінз машині.
Отвір у стіні розширювався, у ньому виріс дебелий червонолиций чоловік, який сердито продирався до кімнати і вже наполовину висунувся із діри.
Раптом до Коллінза дійшло, що машини, як правило, мають власників. Будь-кому, хто володіє Виконавцем Бажань, не сподобається, якщо машина пропаде. І він піде на все, аби повернути її назад. Він може не зупинитися навіть перед…
— Захисти мене! — крикнув Коллінз утилізатору і з силою натиснув на червону кнопку.
З’явився маленький лисий чоловічок у яскравій піжамі, який сонно позіхав.
— Тимчасова служба охорони стін «Саніса Ліік», — сказав він, протираючи очі. — Я — Ліік. Чим можу бути вам корисним?
— Заберіть його звідси! — заверещав Коллінз.
ebooksa