Торн повільно підійшов і став, дивлячись на порослі травою пагорбки.
— Ці дві тільки й є свіжіші на всьому кладовищі, — гордо промовив Дженнінгс. — А решта всі такі давні, що й написів не розібрати.
Торн не озивався. Потім укляк біля могил і стер з надгробка порох і засохле болото, щоб прочитати написи.
— Марія Аведічі Сантойя… — вголос проказав він. — Дитя Сантойя…
— Що воно таке?
— Латина.
— А що означає?
— У смерті… і народженні… покоління з’єднуються.
— Оце знахідка!
Дженнінгс укляк поруч Торна й з подивом побачив, що той плаче. Глухо ридає, похиливши голову. Дженнінгс почекав, доки він заспокоїться.
— Ось воно… — здавлено промовив Торн. — Тепер я знаю… Тут лежить моє дитя.
— І, певно, жінка, що народила дитину, яку ви виховуєте.
Торн запитливо поглянув на нього.
— Марія Сантойя, — пояснив Дженнінгс, показуючи на надгробок. — Тут лежать мати й дитина.
Торн непевно похитав головою, ще не усвідомивши змісту його слів.
— Подумайте, — сказав Дженнінгс, — ви ж питали Спіллето, де мати. Ось вона, мати. А можливо, тут-таки й ваша дитйна.
— Але чому тут?.. У такому місці…
— Цього я не знаю.
— Чому на цьому страшному кладовищі?..
Дженнінгс дивився на Торна. Він і сам нічого не розумів.
ebooksa