— Є лиш один спосіб усе з’ясувати, Торне. Коли вже ми знайшли ці могили, то зможемо докопатися й до решти.
Він заніс ломика й увігнав його в землю. Ломик угруз майже до руків’я і, глухо вдаривши у щось, спинився.
— Це буде не дуже важко. Домовини всього за фут чи півтора під землею.
Дженнінгс роздовбав ломиком злежану землю, тоді заходився розгрібати її руками.
— Ви не хочете допомогти? — спитав він Торна.
Той знехотя взявся до роботи. Від холодної землі пальці в нього одразу почали дубіти.
Через півгодини, брудні, мокрі від поту, вони відкинули з бетонних домовин останні грудки землі. І лиш тоді розігнули спини.
— Дух чуєте? — спитав Дженнінгс.
— Еге ж.
— Мабуть, ховали поспіхом, не дотримуючись правил.
Торн промовчав. Душу йому краяв біль.
— Котру першу? — спитав Дженнінгс.
— А може, не треба цього робити?
— Треба.
— Якось воно не по-людському…
— Коли хочете, я покличу шофера.
Торн зціпив зуби й похитав головою.
— Тоді берімося, — сказав Дженнінгс. — Спершу велику…
Він підважив бетонне віко ломиком і трохи посунув його вбік, рівно настільки, щоб можна було вхопитися пальцями за край.
— Ну, беріться ж, хай вам абищо! — гримнув він на Торна.