Торн узявся йому допомагати, і вони, чимдуж напруживши м’язи, на превелику силу почали піднімати важенну плиту.
— Ох ти ж чорт, з добру тонну буде! — крекчучи, видушив із себе Дженнінгс.
Урешті, наваживши всім тілом, вони поставили віко майже сторч і вдержували так, поки очі їхні досліджували темну домовину.
— Боже милий! — вихопилось у Дженнінгса.
В домовині лежав труп шакала.
Черва та якісь комахи обліпили його з усіх боків, копишачись на рештках падла й шкури, що зоставалися ще на кістяку.
Торн здригнувсь і відсахнувся назад. Край віка вислизнув йому з рук, і важка бетонна плита лунко гримнула об домовину й розкололася на кілька частин. Хмара мушви шугнула вгору. Дженнінгс сполохано кинувся до Торна, послизнувся й мало не впав, але зрештою схопив його і потяг геть від могил.
— Ні! — загорлав Торн.
— Ходімо звідси!
— Ні! — не вгавав Торн. —
— Навіщо? Ми побачили все, що нам було потрібно.
— Ні, другу теж! — відчайдушно опирався Торн. — Може, й там звір!
— Ну то й що?
— Тоді, може, моя дитина ще жива!
Його безтямні очі змусили Дженнінгса спинитися й повернути назад. Він підняв з землі ломика й підважив ним менше віко. Торн нахилився, вхопився пальцями за край плити, і за секунду вона стала сторч. Обличчя Торнове спотворив біль. У маленькій домовині лежали рештки немовляти. Його крихітний череп був розтрощений на шматки.
— Голівка!.. — похлинувся слізьми Торн.
— О Боже!
— Вони вбили його!
— Ходімо звідси.
— Вони вбили мого сина! — заволав Торн несвоїм голосом.
ebooksa