— Повертайся, Джері.
— Ще не можу.
— Мені страшно…
— Тобі нема чого боятися.
— Я дзвонила додому, але там ніхто не бере трубки.
Торн поглянув на Дженнінгса. Той перевдягав сорочку, збираючись кудись іти.
— Джері, — сказала Кетрін, — гадаю, мені краще буде лежати вдома.
— Залишайся в лікарні, — попросив Торн.
— Я хвилююся за Деміена.
— Не потикайся в дім, Кетрін!
— Мені
— Ти мене чуєш, Кетрін? І думати про це забудь!
Кетрін помовчала, стривожена чоловіковим тоном.
— Якщо ти боїшся за мене, — сказала по паузі, — то даремно. Я побалакала з психіатром і почала дещо розуміти. Усе це сталося зовсім не через Деміена, а через мене саму.
— Кетрін…
— Ні, ти послухай. Я тепер приймаю літіум. Це засіб проти депресії. І він мені добре допомагає. Я хочу додому. Хочу, щоб ти повернувся… — Голос її нараз захрип, і вона на хвильку змовкла. — І щоб усе було добре.
— Хто дав тобі літіум? — спитав Торн.
— Доктор Грайєр.
— Залишся в лікарні, Кетрін. Не виписуйся, поки я не вернусь.
— Я хочу додому, Джері.
ebooksa