—
— Це чужа дитина, Кетрін. Деміен — не наш син.
— Що?!
— Не вертайся додому, — ще раз остеріг Торн. — Чекай на мене.
Він поклав трубку, і Кетрін, вражена його словами, так і лишилася сидіти в ліжку. По шторі на вікні її палати на сьомому поверсі перебігали якісь тіні, і тихий вітерець злегка ворушив матерію. Нараз Кетрін усвідомила, що почуття гнітючого страху полишає її. Літіум діяв, і голова в неї була ясна. Кетрін зняла трубку й набрала номер Пірфорда. І знов там ніхто не озвався. Тоді вона повернулася до переговорного пристрою на стіні над ліжком і з зусиллям натиснула кнопку.
— Слухаю вас, мем, — почувся голос чергової сестри.
— Я хочу виписатися. З ким я маю про це поговорити?
— Вам треба дістати дозвіл вашого лікаря.
— Знайдіть його, будь ласка, і попросіть, щоб зайшов до мене.
— Спробую.
Голос замовк, і Кетрін знов лишилася сама-одна серед цілковитої тиші. Доглядальниця принесла обід, та вона не мала апетиту. На таці стояло маленьке блюдечко з желе. Кетрін випадково зачепила його, желе було холоднувате, приємне на дотик, і вона поволі розтирала його між пальцями…
…Далеко від лікарні, на кладовищі Черветері також було тихо. Небо хмарилось, як перед грозою, і тишу порушував лише глухий шурхіт землі. То біля двох розритих могил два великі собаки без упину, мов заведені, гребли лапами, закидаючи бетонні домовини. Земля м’яко падала на віка, що закривали від очей рештки шакала та дитини. А неподалік, на високій шпичастій огорожі висів пошматований, спотворений труп собаки. Аж раптом один з тих двох великих псів закинув голову назад і низько, тужливо завив. Цей собачий плач луною покотився по кладовищу, чимдалі набираючи сили, і всі інші собаки приєдналися до нього, аж поки все навколо виповнилося тим незграйним моторошним виттям…
…У лікарняній палаті Кетрін знову простягла руку до кнопки переговорного пристрою, і в голосі її звучало нетерпіння.
— Є там хто-небудь? — спитала вона.
— Слухаю вас, — озвалася чергова.
— Я просила прислати до мене лікаря.
— На жаль, це неможливо. Він на операції.
На обличчі в Кетрін відбилося роздратування.
— А ви не могли б прийти сюди й допомогти мені?
— Я пришлю кого-небудь.
ebooksa