— Кгм… що?
— Руку!
Він з жалем скорився.
Думка ця осяйнула його одразу. А чому б і ні? Звичайно, вона погодиться. Навіть коли і відмовиться, то все одно мовчатиме.
— Що б ти сказала, якби я запропонував тобі виконати якесь доручення для руху Опору, Марі-Те?
Вона глянула на нього і не відповіла. Що це він, серйозно чи глузує? Ніколи не знаєш його настрою.
Вони підійшли до майдану Деліль. Трамвай прогуркотів повз них і обляпав розталим снігом. З-під дуги бризнули іскри, промайнуло обличчя водія, що протирав запотіле скло.
Жюль Грак відчув вагання Марі-Те.
— Я кажу цілком серйозно, моя люба. У мене теж є доручення в організації. Тобі потрібні докази? Гаразд! Що ти подумала про газету, яку знайшла у себе в кишені, в роздягальні?
— «Овернський патріот»?
— Так.
— Отже, це ти…
— Від тебе нічого не можна приховати. Так, це був я.
— Значить, ти в організації руху Опору?
— Весь, з усіма тельбухами. Я відповідаю за редагування, тираж і розповсюдження газети, за всі пропагандистські матеріали.
Вона все ще вагалася. Жюль почав нервувати.
— О боже! Навіщо я тобі сказав це?
— Так, звичайно, але…
— Але… що «але»? Ніяких «але». Я учасник Опору і пропоную тобі вступити до нашої організації. Ти можеш погодитись чи відмовитись.
Несподівано для себе вони помітили, що спинилися просто перед будинком вішійської міліції. З-під арки під"їзду з рожевого і чорного граніту, припорошеного снігом, на них дивився вартовий в плащі і з автоматом через плече. Жюль Грак потяг Марі-Те на протилежний бік вулиці, обережно минаючи брудні калюжі.
ebooksa