— Що поробиш, мій друже, — засміявся Макс. — Наполовину вкоротиш стволи і тоді засієш картеччю п’ятдесят квадратних метрів. Іди поклади їх у мішок, а я ще винесу кілька пачок паперу.
Жак дбайливо загорнув у мішок знахідку. Він добре розумів, що Макс мав рацію.
Через дві хвилини Жак сів у кабіну, а Макс спустився в кімнату. Там він витяг з кишені канадської куртки листа, невеличкий пакет і поклав їх на стіл так, щоб можна було зразу помітити. Лист попереджав: «Не знімайте галасу. Це у ваших же інтересах. Діячі Опору». В пакунку були дві мініатюрні, чудово зроблені під дуб труни, схожі на елегантні футляри для сигар.
Макс старанно замкнув двері і побіг східцями нагору, перестрибуючи одразу через чотири сходинки. Коли він вибіг на тротуар, то зіткнувся з перехожим, послизнувся і впав. Перехожий, бородатий залізничник, поточився, і, щоб собі не впасти, схопився руками за машину; потім мовчки, навіть не глянувши на Макса, швидко пішов.
Макс ошелешено дивився вслід. Він навіть забув підвестися.
— Дідько б тебе вхопив, — голосно промовив він, — не дуже люб"язний цей дикун. Хоч би підійшов та глянув, чи не врізав я дуба!
Андре Ведрін зразу ж підійшов і, удаючи сторонню людину, голосно запитав:
— Ви не забились, пане?
Два чи три чоловіки спостерігали цю сцену. Літня дама вже прямувала до них. Макс зупинив її.
— Нічого, мадам, все гаразд, тільки будьте обережні, тут слизько.
Допомагаючи Максові підвестися, Андре швидко прошепотів йому на вухо:
— Не сідай одразу в машину. Краще буде, коли тебе бачитиме менше людей. Іди пішки до майдану Рену і там чекай. Там до тебе під"їде Жак.
— А чи зрозумів він, що треба робити?
— Зрозумів.
Андре Ведрін пішов у напрямку вулиці Баленвільє. Уже на розі, біля ковбасної крамниці, він побачив, як Макс звернув ліворуч на вулицю Сен-Жене, а Жак зрушив із місця машину. Він полегшено зітхнув. Для Жака це було перше бойове хрещення. Макс — то вже старий, стріляний вовк.
Андре Ведрін запалив сигарету і враз подумав, що робитимуть власники «Папірусе» повернувшись з Ніцци завтра чи позавтра. Можна собі уявити, який вигляд вони матимуть!
Мороз дужчав, і він промерз до кісток, простоявши півгодини у під’їзді. Страшенно хотілося гарячої кави, але йти в бістро не варт було — там йому запропонували б помиї з ерзацу. Ні, хай їм всячина. «От зараз у Тентена я міг би зігрітись; його Марінетта готує напрочуд смачну каву, справжню каву».
Він був певен, що з такої нагоди Тентен знайшов би для нього і що-небудь міцніше за каву. «Завжди вони мене пригощають, так уже повелося».
Андре відчув, як хтось схопив його за рукав пальта. Він блискавично сунув руку в кишеню і рвучко обернувся, примусивши того, хто схопив, випустити рукав. Йому перехопило подих, він аж похолов, коли побачив, хто стоїть проти нього.
— Кола!
ebooksa