— За вашу перемогу, Рудольфе, — вже по-німецьки мовила вона.
Підступив полковник-льотчик і, не питаючи дозволу, взяв третю чарку, налив собі.
— Цим не відбудетесь, панове, — загримів він, звертаючись до Лежнєва й Ади. — Я переживав за вас і маю право на винагороду.
— Замовляйте шампанське, — засміявся Лежнєв. — Я частую.
Поки ходили по шампанське, фрау Ада вельми люб’язно розмовляла з обер-лейтенантом Зінгером. Однак за грайливими, приязними словами Лежнєв угадував гостру цікавість до себе.
— Ви проїздом?
— Так. У Сосновському в мене були деякі справи. Довелося заїхати.
— У вас є знайомі в Сосновському?
— Я домовився зустрітися на сосновському вокзалі з одним знайомим капітаном.
— І зустрілися?
— Так. Він буквально зняв мене з поїзда і привіз до вас, запевняючи, що я не пошкодую.
— Де ж ваш приятель?
— Пішов гуляти. Він нещодавно виписався з госпіталю і ще кепсько себе почуває.
Лежнєв сказав це про всяк випадок.
— Йому треба було зайти у лазарет, — мовила Ада, закурюючи сигарету. — Правда, нашого лікаря зараз нема. Але в лазареті є медсестра. Хоча вона і росіянка… — Ада замовкла, немов шукала якесь слово, що найточніше характеризувало б медсестру, та, видно, не знайшовши його, додала — Одначе діло своє знає.
На цьому їхня розмова урвалася — принесли шампанське. Полковник-льотчик почав розповідати якийсь анекдот. Лежнєв удавав, що слухає його, а думав про своє. Безлюдний лазарет і медсестра-росіянка… медсестра… Чи зуміє вона перелити Оскарові кров? А коли примусити її спуститися в підвал?.. Власне, чому ж у підвал? В Оскара є форма саперного капітана і відповідні документи; він вільно володіє німецькою мовою. До того ж сьогодні в замку багато гостей… Ні, тільки не поспішати. Невідомо, що являє собою ця медсестра…
Вибравши слушну мить і пославшись на те, що йому треба розшукати товариша, Лежнєв залишив Голубу кімнату.
Лазарет він знайшов швидко. Його зустріла невисока тендітна дівчина в акуратному білому халаті і такій же косинці, з-під якої вибивалося чорне, мов смола, волосся. Погляд карих очей трохи притіняли довгі вії.
— Що ви хотіли, пане обер-лейтенант? — досить пристойною німецькою мовою спитала вона.
— У мене болить голова, — сказав Лежнєв, безцеремонно роздивляючись дівчину.
ebooksa