«Привид» не може втекти

Живі веселі очі товстуна, як і все його добродушне рум’яне обличчя, приваблювали, а проте Лежнєв був насторожі.

— Майорові бракує витримки, — обережно сказав він. — Його виїдають не руки — губи, ними він не володіє…

Товстун міцно стиснув йому лікоть.

— Спасибі, обер-лейтенанте. Ви мені подобаєтесь, а тому хочу попередити: остерігайтеся фон Бюлова. Він не простить вам портсигара.

— Росіяни кажуть: «Бог не видасть — свиня не з’їсть».

Трібо захихикав, а потім серйозно мовив:

— Свиня, може, не з’їсть, але місцеві абверівці вам її неодмінно підкладуть. Ви у відпустці?

— Так, — сказав Лежнєв. — Обер-лейтенант Зінгер, армійська група «Південь».

— Тоді ще півбіди. Завтра ви поїдете, і — шукай вітра в полі.

— А при чому тут абверівці? — у свою чергу поцікавився Лежнєв.

— Я сказав і так більше, ніж треба, — усміхнувся Трібо.

— Дякую за попередження, — клацнув каблуками Лежнєв. — Я ваш боржник.

— Розрахуйтеся краще в фрау Адою. Повірте, це дасть вам більше користі.

Лежнєв підійшов до жінки, відрекомендувався.

— Ада, — подаючи йому випещену руку, — сказала вона.

— Я грав на ваше щастя, — мовив Лежнєв слова, яких вона так чекала, — половина виграшу ваша.

— Що ви, що ви, Рудольфе! — не приховуючи радості, лебеділа Ада. — Я програла тільки три тисячі.

— І все-таки ви повинні взяти половину виграшу, — якомога люб’язніше наполягав Лежнєв.

Умовляти фрау Аду довго не довелося.

— Вважатимемо, що мені пощастить у коханні, — ні до кого не звертаючись, сказала вона по-російськи і заховала гроші в сумочку. Після цього підійшла до серванта, дістала пляшку коньяку, налила дві чарки, подала одну Лежнєву.