Майор здав собі й Аді. Коли карти відкрили, фрау Ада зблідла. Тонкогубий блондин виграв.
— Мені сьогодні щастить, — усміхнувся він.
— І не тільки сьогодні, — багатозначно, як здалося Лежнєву, сказав товстун. — Ви взагалі щасливчик, фон Бюлов.
«Фон Бюлов, фон Бюлов», — майнуло в голові Лежнєва. Це прізвище він чув у Москві.
— Негарно, майоре, оббирати господиню, — пробасив льотчик.
— Гра є гра, — усміхнувся майор. — Отже, в банку десять тисяч. Хто бажає, панове?
Офіцери мовчали. Лежнєв помітив, що фрау Ада стягує з пальця перстень з брильянтом. Помітив він і інше: на столі перед майором фон Бюловнм лежав портсигар, на полірованій кришці якого при бажанні можна було розгледіти відображення лицьової сторони карти, Лежав портсигар під лівою рукою, в якій майор, здаючи карти, тримав колоду… Можливо, Лежнєв помилявся, але прогавити такий момент не можна було. Зрештою, він нічим не ризикував, а завоювати прихильність цієї жінки міг. Ада вже скинула перстень. Лежнєв ввічливо спинив її.
— Не робіть цього, фрау.
Вона зміряла його гнівним поглядом. Та він уже кинув на стіл гроші.
— На ваше щастя, фрау…
Офіцери здивовано перезирнулися.
— Оце по-фронтовому! — вигукнув льотчик.
— Нарікайте на себе, обер-лейтенанте, — скривив губи фон Бюлов, розриваючи обгортку нової колоди. — А втім, фортуна прихильна до сміливих.
— Саме так, — добродушно всміхнувся Лежнєв і безцеремонно простягнув руку до майорового портсигара. — Дозвольте закурити?
Погляд, який кинув на нього фон Бюлов, не можна було назвати люб’язним. Тонкі губи майора затремтіли, розповзлися в нервовій гримасі.
У кімнаті запала тиша. Лежнєв хвилювався. Піднявши карти, не одразу зрозумів, що виграв, і тільки громовий крик полковника: «Банк ваш, обер-лейтенанте!» — переконав його в цьому.
Розрядка була бурхлива: видерши з рук Лежнєва портсигар, фон Бюлов вискочив з кімнати. Полковник з властивою льотчикам фамільярністю вдарив Лежнєва по плечу, поздоровив його і сказав, що в таких випадках фронтовики ставлять дюжину шампанського. Товстун у сірому піджаку — його всі називали паном Трібо — теж поздоровив Лежнєва, а потім, одвівши його вбік, спитав:
— Гадаєте, фон Бюлов махлював?
— Цього я не можу твердити.
— Не хитруйте, обер-лейтенанте, — сказав Трібо з ледь помітним акцентом. — Я зрозумів ваш маневр з портсигаром. Зроблено було тонко. Тонко і сміливо.
ebooksa