Трохи далі стояв Терьохін, чистив свій автомат.
— Це ви, товаришу старший лейтенант? — схопився Ян. — Де ж лікар?
— Тутешній лікар на виклики не ходить. Приймає в себе, — спробував пожартувати Лежнєв, схиляючись над пораненим. — Оскаре, просніться, Оскаре!
Той насилу розплющив очі.
— Швиденько одягніть його, — наказав Лежнєв товаришам. — Оскаре, слухайте уважно…
Поки Терьохін і Ян одягали Оскара, Лежнєв виклав свій план.
— Ви приїхали півгодини тому автобусом із групою офіцерів і пішли побродити замком. У коридорі східної прибудови підвернули ногу, у вас розійшлися шви на рані, пішла кров, і ви втратили свідомість. Зрозуміло?
Оскар кивнув.
— Кров у нього й так піде, — пробурмотів Петро. — Як тільки ступне кілька кроків.
— У лазареті вам переллють кров, — вів далі Лежнєв, — оброблять рану, а там щось придумаємо. Як у вас із документами?
— Документи в мене є, — сказав Оскар, підводячись.
— Навіть довідка німецького військового госпіталю є, — підхопив Петро. — Запасливий товариш.
Він подав Лежнєву довідку німецького госпіталю.
— «Каштан 217-го саперного батальйону Оскар Фріснер, — прочитав Лежнєв, — перебував на лікуванні після поранення…»
Лежнєв оглянув інші Оскарові документи. Все було гаразд.
— Не дуже вдале прізвище підібрали — Фріснер, — зауважив Лежнєв. — Та й Оскар не типово німецьке ім’я.
— Виписував ці документи не я, — кволо всміхнувся Оскар.
Лежнєв помітив, що він насилу стоїть на ногах.
— Ходімо, — квапився Лежнєв.
До дверей Оскара підтримували хлопці. Далі він мав іти сам.
ebooksa