— Отже, ви знайомі з Фріснером по Берліну? — перепитав фон Бюлов, роздивляючись посвідчення обер-лейтенанта Зінгера.
— Ми зустрічали в одній компанії Новий рік. Але чому ви про це питаєте? — дозволив собі обуритися Лежнєв.
— Бо мені, — скривив тонкі нервові губи майор, — як офіцерові абверу, надано право запитувати.
— Зводите картярські рахунки? — посміхнувся Лежнєв, вирішивши, що треба бути трохи нахабнішим.
— Що?! — обличчя майора зсудомила лють. — Цього я вам не подарую, Зінгер!
— Яке звання мав Фріснер, коли ви з ним познайомилися? — спитала Лежнєва фрау Ада.
— Якщо не помиляюся, він уже тоді був капітаном.
— Помиляєтеся, Зінгер, — посміхнувся фон Бюлов, — він ніколи не був капітаном: ні тоді, ні потім.
— Я не питав у нього документів, — відказав Лежнєв, — але пам’ятаю, що він носив капітанські погони.
— Можливо, — знову скривив губи фон Бюлов. — Але дивно, що Фріснер тут появився. Дуже дивно! Бо наш спільний знайомий Оскар Фріснер два тижні тому загинув під Харковом під час авіаційної катастрофи.
— Дурниці! — опанувавши себе, але в думках проклинаючи Оскара за таку легковажність, сказав Лежнєв. — Це якась помилка!
— Можливо, — єхидно посміхнувся фон Бюлов і подав знак здоровилові, що стояв біля дверей. Не виймаючи рук із кишені, той підійшов до Лежнєва.
— Можливо, — повторив майор і відчинив двері в палату.
Здоровило в цивільному підштовхнув Лежнєва. Фон Бюлов увімкнув у палаті світло. Оскар лежав обличчям до стіни. Майор підійшов до нього і торкнув за плече.
— Просніться, пане Фріснер.
— Я не сплю, — не повертаючись, відповів Оскар.
Хоч як були напружені нерви у Лежнєва, однак він помітив, що Бюлов здригнувся.
— Тоді, може, ви поясните нам, пане Фріснер, — не своїм голосом мовив майор, — з якою метою ви залишили потойбічний світ?
— Щоб віддати деякі борги, — сказав Оскар і повернувся.
— Фріснер?! — відсахнувся фон Бюлов.
ebooksa