— Тут, — і, вийшовши з машини, заглибився в ліс.
Хвилин через п’ять він повернувся, збиваючи галузкою пилюку з черевиків, і, чомусь усміхнувшись, сказав Наталі:
— Очевидно, востаннє цю дорогу ремонтували ще до війни; принаймні її водостоки відтоді не очищали. Приблизно за сто п’ятдесят метрів звідси, он за тими деревами, — Мисливський замок.
— Основний корпус відбудували років двадцять тому, — сказала Наталя.
— Що там тепер?
— Будинок відпочинку матері й дитини.
— Отже, дитячі голоси Пєтухова могла почути тут?
— Могла, — погодилася Наталя.
— Тоді давайте шукати місце спуску. Якщо мене не підводить інтуїція… — він покосував на Наталю, — … Інтуїція, яка грунтується на певних спостереженнях, то вони повернули з шосе десь тут. Зверніть увагу на галявини: грунт твердий, і сліди на ньому малопомітні. Шеф не настільки дурний, щоб пертися навпрошки через кущі.
Слід спуску «Волги» з шосе помітив шофер, який теж почав шукати. Він побачив його за тридцять метрів од того місця, де зупинився «Москвич». Саме в цей час під’їхав Винник з оперативниками. У ліс пішло п’ятеро: Лежнєв, Наталя, Винник і два оперативники. У лісі сліди проступали чіткіше — очевидно, тут Пашка вже не вибирав дороги: їхав навпростець через невисокий чагарник, чавив колесами молоді саджанці. І хоча напрям руху «Волги» не викликав сумнівів, в одному місці Лежнєв зупинився, нахилився над замшілим камінням. Постояв трошки, потім вибачився за затримку.
Ялинник і сліди стоянки «Волги» знайшли швидко. Далі довелося трохи попетляти: низькорослі ялинки, збившись докупи, закривали руїни будиночка. Все було так, як розповіла Сільва: і зруйновані майже до фундаменту стіни, і вцілілий високий цоколь, і широкі вищерблені східці.
Винник повернувся на шосе, щоб викликати по радіотелефону Кравчука та експертів, котрі чекали в міському управлінні міліції. Крім того, він мав поїхати в Русанівку взяти понятих. Ждати довелося недовго. Першим примчав Кравчук, за ним — експерт і фотограф; поняті теж прибули порівняно швидко. Потім приїхав полковник Кулінич.
Винник і Кравчук підняли й одсунули кам’яну плиту, відкривши вхід до підземелля. Заклацав апаратом фотограф.
Слідчо-оперативна бригада працювала злагоджено і швидко. Могилу Павла Чухна знайшли одразу. Судмедексперт Буханов — Лежнєв чомусь викликав його, а не Савицького, — оглянувши труп, констатував смерть від ножової рани, завданої навдивовижу точно і сильно — прямо в серце. Ніж, яким було вбито Чухна, валявся тут же. Винник знайшов навіть вірьовку, якою Сільві зв’язували руки. Усе збігалося в свідченнями Пєтухової настільки, що Кравчук навіть висловив припущення — а чи не підстроєно все це з метою заплутати слідство.
— Поживемо — побачимо, — сказав на це Лежнєв.
Коли труп Чухна повезли, Наталя висловила думку, що можна б і кінчати протокол огляду місця події, та Лежнєв не поспішав. За його вказівкою двоє оперативкиків, узявши лопати, почали розкопувати частину осипу, що заповнив добру половину великого підвалу. Невдовзі вони відкопали стіну, в якій на висоті півтора метра від підлоги зяяв отвір; камінь, який колись закривав цей отвір, лежав неподалік. За отвором зяяла невелика ніша. Але в ній нічого, крім промасленої ганчірки, не було. Лежнєв узяв ганчірку і перед тим, я» упакувати свою знахідку, продиктував Наталі її детальний опис і навіть зазирнув у протокол — чи саме так записано. Проте він не заспокоївся й на цьому. Велів привезти і опустити в підвал решето. Мобілізувавши цього разу всіх присутніх, Лежнєв примусив перелопатити всю свіжоосипану землю і просіяти її. Ця робота забрала багато часу, але наслідків не дала. Зненацька Володя Кравчук звернув увагу на світлий корінець, що виглядав з-під каменя, на який він сів відпочити. Корінець виявився ріжком жіночої косинки. Оглянувши косинку, Лежнєв подав її Наталі:
— Що скажете?
Наталя одразу пригадала останню розмову з Іваном Гавриловичем Щербаком. Але відповіла обережно:
— Судячи з того, що косинка злежалася під каменем, подекуди взялася пліснявою, загубили її не вчора. Схожа на косинку Ганни Щербак.
— Схожа, — погодився Лежнєв.
ebooksa