Він замовк, втупив очі в землю.
— Хто це кричав? — спитав Лежнєв.
— На Вовчій галявині людину страчують, — глухо відповів старий і, помовчавши, додав: — Ми стороною обійдемо.
— Як так стороною? — обурився Ян. — Нас же п’ятеро. Автомати, гранати…
— Помовч, — зупинив його Лежнєв і спитав Гімпеля — Там багато солдатів?
— На галявині, де страчують, двоє, але свіжих слідів навколо більше. Мабуть, чоловік десять туди пройшло. Назад не поверталися.
Лежнєв задумався. Рішучість розвідникові потрібна не для того, щоб наосліп кинутися в нерівний бій, а щоб уникнути сутички, яку нав’язує ворог…
Вони вже пройшли з півкілометра, коли у вуха знову вдарив розпачливий крик. Він пролунав майже поруч — за якихось сто кроків од старої, зарослої, а через те й ледь помітної лісової стежки, по якій їх вів Франц Гімпель. І, можливо, у Лежнєва ще вистачило б витримки не вв’язуватися в цю історію, що пахне провокацією, якби не Гімпель.
Старий єгер раптом зійшов із стежки і скинув з плеча маузер.
— Ідіть прямо, — тихо сказав він Лежнєву. — Як дійдете до шелюги, повернете ліворуч. Там буде спуск до річки. Біля каменів є брід.
— А ви? — спитав Лежнєв.
Замість відповіді старий вийняв із кишені і вклав у патронник шостий патрон з тупоносою саморобною кулею.
— Не можу чути цього крику, — сказав Гімпель. — Вони його на мурашник поставили…
— Що-о?! — задихнувся Лежнєв.
Ян і Андрій зірвали з плечей автомати. Рвонув свій автомат і Петро Олійник.
— Спокійно, — процідив крізь зуби Лежнєв. — Франце Йоганновичу, ми зможемо непомітно підійти до галявини?
Старий кивнув.
— Чекайте на нас тут, — велів товаришам Лежнєв.
До невеликої галявини, яку перетинала досить широка вторована стежка, вони підкралися повзком. За цей час крик катованого ослаб, перейшов у глухий стогін.
Обережно розсунувши віти низькорослого чагарника, Лежнєв побачив напівголого чоловіка із зв’язаними за спиною руками; він лежав на землі. Його ноги нижче колін являли собою якусь безформну червону масу. Немолодий поліцай з одутлуватим обличчям поливав його ноги водою, черпаючи її кухлем з відра, що стояло поруч. Другий поліцай — низьколобий здоровань — сидів поблизу на замшілому пеньку і, зосереджено скручуючи цигарку, ліниво казав:
ebooksa