— Обережно, Ольго.
— Не хвилюйтеся, мій шпалер б’є без промаху.
Лежнєв зробив відчайдушний ривок і, розірвавши полу мундира, впав на руки Олійникові і Терьохіну.
— Хто там? — спитав Петро.
Лежнєв сердито цитькнув, махнув рукою, мовляв, одійдіть од вікна. Петро позадкував, підняв автомат. Приготував зброю і Ян Манукайтіс.
— Відставити, — процідив крізь зуби Лежнєв.
Він став збоку од вікна, взяв у руки плащ так, щоб накинути Ользі на голову, тільки-но вона загляне на горище. Проте Ольга не рискнула іти далі по крутому схилу даху.
— Тут нікого, — крикнула вона вниз. — Може, з того боку?
— Спускайся, — озвалася фрау Ада. — Повертається старий.
Лежнєв полегшено зітхнув. Хвилини за дві замовк пес і до Лежнєва долинув сердитий голос Гімпеля; але слів не можна було розібрати. Підійшов Петро, сів поруч, тихо спитав:
— Поясни, що сталося? Хто тебе вигнав на дах?
— До Гімпеля гості завітали: дві чарівні особи, за якими плаче шибениця.
— Васю, я тебе не впізнаю, — таке кажеш про жінок! — усміхнувся Олійник.
— Про одну з них ти сам сказав, що вона не жінка, а чортиця, — відповів Лежнєв.
— Ольга? — аж підвівся Петро. — Чого їй тут треба?
— Я сам хочу це знати.
За півгодини в стелю ударили кінцем палиці. Це був умовний сигнал. Лежнєв не вагаючись підняв ляду. На кухню він спустився сам — треба було побалакати із старим наодинці.
Франц Гімпель сидів на лавці біля печі і, дивлячись прямо перед собою, посмоктував незапалену люльку. Його кошлаті брови нависли над очима, відкидаючи синювату тінь, і від того здавалося, що старий осліп. За ті кілька годин, що вони не бачились, обличчя Гімпеля помітно змарніло: навіть його вільгельмівські вуса обвисли.
— Треба йти завидна, — без будь-якого вступу почав він. — Ніч буде темна, небо хмарами обклало.
— Як біля річки? — спитав Лежнєв.
ebooksa