Настав вечір, але караван ішов далі при світлі електричних прожекторів на буксирі.
— Що то за дерева, пане? — спитав уранці Мігу, показуючи на обрій.
Вершина одного пагорба була оточена рядком гострих кілків, які віддалеки скидалися на пальми дивовижної породи.
Капітан глянув у підзорну трубу, і враз його тіло здригнулося від жаху, хоч він уже не вперше бачив таке.
— Це не дерева, Мігу, а повішені люди!
Всі підійшли ближче, неспроможні повірити, що в одне місце можна зібрати стільки смертей.
— П"ятнадцять! — нарахував Ієремія.
— Ні, сімнадцять! — заперечив плотогон, обізвавшись уперше за сьогоднішній день.
І той, і другий, хоч у них обсипало морозом спини, знову почали рахувати. Раптом Мігу побачив ще одну низку, на другому пагорбі.
— Дивіться! Он ще!
— Що тут було, капітане? — спитав стерновий.
Йому теж доводилось бачити повішених, але ніколи стільки, як сьогодні, — аж страшно.
— Мабуть, піймали банду розбійників, із тих, що грабують каравани.
— А може, це пірати.
— Може, й вони.
У ті роки піратів на Червоному морі було густіше, ніж жаб у ставку.
— Буде небезпечно, дуже небезпечно! — прошепотіла Аднана капітанові, бо повішені нагадали їй можливість зустрічі зі смертю на острові.
Вона бувала на острові Мусара, багато разів ходила туди на кораблі Гусейма і знала, як важко викоренити піратів. Коли одних спіймали й покарали, це не означає, що не залишилось інших. А на тому острові вони почували себе, мов у найнеприступнішій фортеці. Навіть військові кораблі вимушені були обминати його, хоч би скільки гармат і війська вони мали на борту, бо там найбільша перешкода — сила-силенна підводних скель. Нічого не скажеш, Безбородий із своїми поплічниками вибрав зручне місце для кубла. Туди могли підійти лише ті, хто добре знав дорогу.
Вони довго обмірковували, як розтоптати піратське гніздо. Важко сказати, чи боявся хто, усі готові були йти за капітаном, але навряд чи хтось уявляв, що їх чекає.
О десятій годині ранку шхуна була біля пристані Суеца, і перед нею відкривалося Червоне море.
ebooksa